Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Гм, а що? — спокусився гном. — Хай і так — покажу вам два-три прийомчики, але попереджаю: це вельми, вельми небезпечно!
Два мечі зблиснули на сонці, неначе дві зірниці, а троє глядачів зіскочили з помосту, звільнивши місце для двобою. Що ж, цей герць заслуговував на куди більше глядачів, аніж ті, що часом їх ставлять на театральному кóні. У театрі ще хоч як там, можна з цікавістю спостерігати за поєдинком на шпагах, та й то, як стверджують фахівці, з подібним фехтуванням жоден лицедій, якого б хвацького дуелянта він не зображав, не пережив би навіть однієї-однісінької, найпершої дуелі. Стосовно ж часів давніших, то театральний поєдинок схожий на реальний двобій не більше, ніж іграшковий меч на справжній. У пішому бою, наприклад, дуже вдалий прийом — це удар по ногах, тому що ноги — одне з небагатьох місць, яке не захищає обладунок. І вже треба не ловити ґав, а швидко відійти чи підстрибнути. Тут гном мав безперечну перевагу, бо Едмунду доводилося вести бій зігнувшись, а зігнувшись не дуже й пострибаєш. І все ж гном не врахував одного: всього лише добу тому він здолав би Едмунда, що називається, однією лівою, але за ті двадцять чотири години, що Едмунд дихав чарівливим повітрям Нарнії, багато що змінилося. Хлопець і сам не зміг би пояснити, чому він діє так чи так, але зір його набув гостроти, руки — вправності, ноги — швидкості, а голова — ясності. Він знову став королем Едмундом. Протягом певного часу бійці кружляли, подеколи обмінюючись ударами і вигадуючи мить для вирішальної атаки, і Сьюзан (яка так і не звикла до того, що діялось) не витримала і гукнула: «Обережніше!» — і тут, так раптово, що ніхто, крім Пітера, й помітити не встиг, як це трапилось, Едмунд невловним рухом закрутив меча суперника і вирвав його з рук. Меч із дзеленьчанням ударився об каміння, а Тиквік ну стрибати на одному місці, трясти рукою й дмухати на пальці, зовсім як невмілий гравець у крикет, який замість кулі загилив ключкою по землі й дістав на горіхи.
— Сподіваюся, що не забив вас, мій любий маленький друже? — уїдливо запитав Едмунд, відсапуючись і ховаючи меча в піхви.
— Це, це, це… — обурювався гном, усе ще дмухаючи на пальці, — це просто нечесно! Це якийсь хитрючий прийом, якого я не знаю!
— Авжеж-авжеж, — підтримав його обурення Пітер, — цілковито згоден із вами: якщо сильного рубаку і вдається знешкодити, то лише якимось неабияк хитрим прийомом, якого він, на щастя, не знає. Ну, але що вдієш, якщо все фехтування на цьому й побудоване! Зате в стрільбі з лука всі в рівних умовах. До речі, ви не хотіли б позмагатися з моєю сестрою?
— Овва, а ви хитрун, — нарешті розкумекав Тіквік. — Буцімто я не знаю, як вона стріляє! А втім — наголошую, — а втім, я згоден! (Тут Тіквік дещо хитрував: серед гномів він мав славу неабиякого лучника.)
Усі вийшли у двір замку.
— Тепер знайти б путню мішень, — поглядаючи навсібіч, мовив Пітер.
— А чим погане он те яблучко, бачите, ге-е-ен на тій гілляці, — показала Тіквіку Сьюзан.
— Юна леді має на прикметі он те, велике й золотаве, що висить посеред арки? — про всяк випадок перепитав Тіквік.
— Ні, леді має на приміті он те, маленьке й червоненьке, що висить над муром із бійницями, — уточнила Сьюзан.
Гном перемінився на обличчі.
— Та воно ж більше схоже на вишню, ніж на справжнє яблуко! — пробубонів він, але так, щоб ніхто не почув.
Аби все було по-чесному, на право першого пострілу кидали монетку, що добре розважило Тіквіка, який уперше побачив такий спосіб жеребкування. Першим випало стріляти гному. Стріляти зговорилися з верхньої приступки сходів, які вели з великої зали у двір. З того, як гном обирав позицію, як піднімав лук, як натягував тятиву, було видно, що стрілець він надзвичайно досвідчений і в цьому тямить. Діти це одразу оцінили. І не помилилися. Забриніла тятива, стріла свиснула в повітрі, і — яблучко закачалося на гілці, а на землю пурхнув зелений листочок. Безумовно, це був прекрасний постріл. Потому на верхню сходинку піднялася Сьюзан. На відміну від Едмунда дівчинка не знаходила втіхи в змаганні: вона не сумнівалася в результаті суперництва, і їй було просто жаль перемагати вже раз переможеного гнома. Вона б навіть піддалася, однак на карту була поставлена їхня королівська честь.
Стріла заспівала, й одразу ж потому пролунав глухий удар — його було чітко чути, бо всі чекали, затамувавши дух, — і яблуко, пронизане стрілою Сьюзан, упало на траву.
— Відмінно, Сьюзан! Просто в яблучко! — навперебій закричали діти.
Та Сьюзан не хотілося радіти й потішатися.
— Ваш постріл був анітрохи не гірший від мого, — звернулася вона до Тіквіка, на якого, відверто кажучи, жаль брав дивитися, — просто, коли ви стріляли, то, як мені здається, дмухнув легкий вітерець.