Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Зовіть охорону, нехай увійдуть… — мовив Марко. — Там побачимо.
Звів погляд угору, до віконця. Місяць у ньому виднівся тоненьким серпом. От-от зникне з поля зору.
Чепуренко піднявся на кілька сходин.
— Гей, московські дупи, ану відчиніть, побалакаємо з вами! Негоже з лицарями отак чинити!
Грюкнув ногою щосили по важких дубових дверях льоху. Ще і ще.
З-за дверей почувся благий московський мат.
Потім шурхіт, крики і все затихло.
— Увійди, увійди, московська почваро! Мало ми перед тобою згиналися? Увійди! — грюкнув у двері Чепуренко знову. — За Батурин, тварюко гаспидська, за понищених наших жінок і дітей, за понівечені маєтності наші даш отвіт!
Косаренко стривожено дивився, що витворяє сотник. Тримався непевною рукою за кам’яну стіну. Він ледве стояв, хоч і кріпився.
Двері льоху із грюкотом відчинилися.
Чепуренко відступив униз, замружився від яскравого світла.
Попереду йшов солдат, тримаючи у руках смоляник. За ним — щось височенне і незграбне, зігнуте у три погибелі, немов йому скрутило живіт.
Косаренко ковтнув слину.
Той, що увійшов, випростався. Довготелесий, із круглим обличчям і знавіснілим поглядом.
За ним іще кілька — у військових строях.
— На колени перед государем, псы, шкуры продажные! — почувся з-за спини Петра надривний голос. Власник того тонкого, майже бабського голосу виступив уперед, зиркнув у темряву, освічуючи смоляником простір льоху, а разом із тим — бліді обличчя полковника Косаренка і сотника Чепуренка. — Завтра вы будете выть на дыбе, прося пощады у великого государя Петра! — заверещав він знову.
— Тільки завтра? — крекнув болісно Косаренко. — Навіщо ж тягнути? Чи цар московський аж настільки притомився, полтавських бабів ґвалтуючи та заливаючи горілкою сліпні, що не здатен сьогодні із нами управитися?
— На колени, голота малороссийская! — знову заверещав царів ад'ютант.
— Что ты сказал? — заревів і собі цар Петро. — Что ты, пес поганый, вымолвить посмел?
Він широко ступив уперед, до Косаренка і Чепуренка, із силою відштовхуючи убік свого ад'ютанта.
— Шкуру содрать с живого!
Охорона кинулася вслід за царем, присвічуючи смоляниками. Та раптом цар Петро зупинився, наче вкопаний. Застиг, як статуя.
І без того пулькаті очі його ще більше округлилися, обличчя сіпнулося і у погляді майнув непереборний жах.
Просто перед ним, у глибині льоху, освітленому тремтячим полум'ям смоляників, стояв здоровенний вовк.
Його очі тьмяно зблиснули червоним. Він загарчав і, стрімко подавшись уперед, кинувся просто на московського царя.
Повалив його із ніг, вдаривши лапою, стрибнув на царевого ад'ютанта, уп'явся йому в горло, метнувся до вояка, що тримав смоляник…
Косаренко і Чепуренко, прилиплі до стіни, з жахом спостерігали цю блискавичну атаку розлюченого звіра.
Петро загорлав від жаху і болю. І цей крик привів до тями обох полонених.
Раптом… настала мертва тиша. І непроглядна темрява наповнила собою льох. Чепуренко навпомацки намацав сходи ногою, звалив на себе полковника, поспіхом поволік того до виходу.
Озирнувся вже угорі — у льоху все немов завмерло.
Дикий звіру льоху, струмені крові у повітрі, вогонь смоляників — і той перетворився на яскраву застиглу пляму…
— Матір Божа… — прошепотів Чепуренко і зробив крок у густу темряву надворі. Із полковником на плечах, уздовж стіни, як казав Марко, став пробиратися задвірками до стайні.
Ні охорони, ні душі…
Навпомацки відв'язавши коней, Чепуренко всадовив на одного Косаренка.
— Триматиметеся, пане полковнику?
Той кивну в, хитнувся але втримався у сідлі.
— Триматимусь.
— Мусите! — проказав сотник Чепуренко.
Роззирнувся, вскочив і собі у сідло.
Коні самі, наче ними керувала невидима сила, поволі зі своїми вершниками вийшли зі стайні, а ті, пригинаючись під віттям дерев, дивувалися такій темряві, хоч ще якусь мить тому самі бачили на небі кривавий повний місяць, і вже скоро нечутно вибралися із обійстя.
Благополучно виїхали за село.