Вечори на хуторі біля Диканьки

Автор: Гоголь Николай Васильевич
Год: 2004
Язык: украинский
ISBN: 966-692-369-6
Переводчик: Остап Вишня
Жанр: Классическая проза

Электронная книга - «Вечори на хуторі біля Диканьки». Краткое содержание книги:

До видання увійшли всі вісім творів зі знаменитого циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки»:
Частина перша
— Сорочинський ярмарок (переклад А. Хуторяна)
— Вечір проти Івана Купала (переклад І. Сенченка)
— Майська ніч, або Утоплена (переклад М. Рильського)
— Втрачена грамота (переклад С. Васильченка)
Частина друга
— Ніч перед Різдвом (переклад А. Хуторяна)
— Страшна помста (переклад І. Сенченка)
— Іван Федорович Шпонька та його тітонька (переклад О. Вишні)
— Зачароване місце (переклад С. Васильченка)

Перейти на страницу:

«Е, як би не так, подивилась би ти, що то за парубок! Сама свитка більше коштує, ніж твоя зелена кофта й червоні чоботи. А як сивуху знаменито п'є… Чорт би мене взяв разом з тобою, коли я бачив на віку своїм, щоб парубок одним духом вихилив півкварти, не скривившись».

«Ну, отож: йому як п'яниця та волоцюга, то й його масті. Б'юсь об заклад, якщо це не той самий шибеник, що вчепився до нас на мосту. Шкода, що й досі він не попадеться мені: вже б я йому далася взнаки.»

«Та що, Хівре, хоч би й той самий; чому ж він шибеник?»

«Е! чого ж він шибеник! Ох, ти, голово безмозка! чули? чого він шибеник! Куди ж ти заховав дурнуваті очі свої, коли проїздили ми млини; йому хоч би отут, перед самим його закаляним тютюнищем носом, знеславили його жінку, йому б те й байдужісінько».

«А все ж я не бачу в ньому нічого поганого; хлопець хоч куди! ото тільки, що заліпив був на мить мармизу твою гноєм».

«Еге! та ти, я бачу, й слова не даси мені сказати! а що це воно таке? коли це бувало з тобою? мабуть, встиг уже сьорбнути, не продавши нічого…»

Тут Черевик наш помітив і сам, що розбалакався занадто, і закрив на мить голову свою руками, гадаючи, без сумніву, що розгнівана жінка так і вчепиться йому в чуба своїми подружніми кігтями.

«Отуди до дідька! от тобі й весілля!» думав він про себе, відступаючи від сильного натиску дружини. «Доведеться відмовити путящому чоловікові отак з доброго дива. Боже ти мій, господи, за що така напасть на нас, грішних! і так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!»

Не хилися, явороньку, Ще ти зелененький; Не журися, козаченьку, Ще ти молоденький!

Малоросійська пісня

Неуважно дивився парубок у білій свитці, сидячи коло свого воза, на народ, що глухо гомонів навколо нього. Втомлене сонце покидало світ, спокійно пропалахкотівши свій полудень та ранок; і згасаючий день чарівно й сумно й яскраво рум'янився, як щоки прекрасної жертви невблаганної недуги в урочисту хвилину відлітання її на небо. Сліпучо виблискували верхи білих шатрів та яток, освітлені якимось ледве помітним огненно-рожевим світлом. Шибки навалених купами вікон горіли; зелені пляшки і чарки на столах у шинкарок стали огненними; гори динь, кавунів і гарбузів здавались вилитими із золота і темної міді. Гомін помітно рідшав і вщухав, і потомлені язики перекупок, мужиків та циган лінивіше й повільніше повертались. Де-не-де починав блимати вогник, і запашна пара од варених галушок розносилася по стихаючих вулицях.

«Чого зажурився, Грицьку?» скрикнув високий, засмаглий циган, ударивши по плечу нашого парубка. «Що ж, віддавай воли за двадцять!»

«Тобі б усе воли та воли! Вашому племені все б бариші тільки. Підвести та обдурити доброго чоловіка».

«Тьху, диявол! та тебе не в жарт замарудило. Чи не з досади, що сам накинув собі наречену?»

«Ні, це не по-моєму; я додержую свого слова; що вже зробив, тому й довіку бути. Та от у старого бовдура Черевика нема совісті, видно, і на півшеляга: сказав, та й назад… Ну, його й винуватити нема чого, він — пень та й годі. Все це штуки старої відьми, що ми її сьогодні з хлопцями на мосту вилаяли на всі боки! Ех, якби я був царем або паном великим, я б перший перевішав усіх тих дурнів, що дозволяють себе сідлати бабам…»

«А продаси воли за двадцять, якщо ми заставимо Черевика віддати нам Параску?»

Здивовано поглянув на нього Грицько. В смаглявих рисах цигана було щось злостиве, в'їдливе, низьке і разом погордливе: людина, глянувши на нього, вже ладна була визнати, що в цій чудній душі киплять достоїнства великі, та їм одна тільки нагорода є на землі — шибениця. Рот, що зовсім провалився між носом і гострим Підборіддям, завжди осяяний в'їдливою усмішкою, невеликі, але жваві, як огонь, очі і безупинне миготіння на лиці блискавки задумів і намірів — все це начебто вимагало особливого, такого ж дивного для себе убрання, яке саме й було тоді на ньому. Цей темно-коричневий каптан, що один дотик до нього, здавалось, перетворив би його на порох; довге чорне волосся, що пасмами спадало на плечі; черевики, взуті на босі, засмаглі ноги, все це, здавалося, приросло до нього й становило його природу.

«Не за двадцять, а й за п'ятнадцять віддам, якщо не збрешеш тільки!» відповів парубок, не зводячи з нього допитливих очей.

«За п'ятнадцять? добре! Гляди ж, не забувай: за п'ятнадцять! ось тобі й синиця на завдаток!»

«Ну, а як збрешеш?»

«Збрешу — завдаток твій!»

«Добре! ну, давай же по руках!»

«Давай!»

От біда, Роман іде, от тепер, якраз насадить мені бебехів та й вам, пане Хомо, не без лиха буде.

З малоросійської комедії

Сюди, Афанасію Івановичу! ось тут тин нижчий, підіймайте ногу, та не бійтесь: дурень мій подався на цілу ніч з кумом під вози, щоб москалі часом не поцупили чого».

Так грізна жінка Черевикова ласкаво підбадьорювала поповича, що боязко тулився коло тину; той виліз хутко на тин та довго стояв, вагаючись, на ньому, ніби висока страшна примара, націлюючись оком, куди б краще стрибнути, і, нарешті, з шумом кинувся в бур'ян.

«Ото лихо! чи не забилися ви, чи не скрутили ще, боронь боже, в'язи?» лепетала заклопотана Хівря.

«Цс! нічого, нічого, найлюб'язніша Хавроніє Никифорівно!» болісно й пошепки промовив попович, підводячись на ноги: «крім хіба уязвлення від кропиви, цього змієподібного зілля, як казав небіжчик отець протопоп». «Ходімо ж тепер до хати; там нікого нема. А я думала вже, Афанасію Івановичу, що на вас болячка чи соняшниця напала. Нема та й нема. Як же вам живеться? Я чула, що панотцеві перепало тепер чимало всякої всячини!»

«Чиста дрібниця, Хавроніє Никифорівно; панотець зібрав за весь піст мішків з п'ятнадцять ярового, проса мішків з чотири, книшів із сотню, а курей, якщо полічити, то не буде й п'ятдесяти штук, яйця ж усе більше протухлі. Та воістину сладосні приношення, мовивши до прикладу, єдино від вас сподіваємося дістати, Хавроніє Никифорівно!» говорив далі попович, розчулено поглядаючи на неї і присуваючись ближче.

«Ось вам і приношення, Афанасію Івановичу!» промовила вона, ставлячи на стіл полумиски і манірно застібаючи свою кофту, що наче ненавмисно розстебнулася: «варенички, галушечки пшеничні, пампушечки, товченички!»

«Б'юсь об заклад, якщо це зробили не наймайстерніші руки з усього Євиного роду!» сказав попович, беручись до товченичків і присовуючи другою рукою варенички. «Одначе, Хавроніє Никифорівно, серце моє прагне від вас поживи солодшої за всі пампушечки й галушечки».

«От я вже й не знаю, якої вам ще поживи хочеться, Афанасію Івановичу!» відповіла огрядна красуня, прикидаючись, ніби не розуміє.

«Розуміється, любові вашої, незрівнянна Хавроніє Никифорівно!» пошепки промовив попович, тримаючи в одній руці вареника, а другою обіймаючи широкий стан її.

«Бог знає, що ви видумаєте, Афанасію Івановичу!» сказала Хівря, соромливо опустивши очі свої. «Чого доброго! ви, мабуть, візьметесь ще й цілуватися!»

«Щодо цього я вам скажу хоч би й про себе», говорив далі попович: «коли був я, до прикладу сказати, ще в бурсі, ось, як тепер пригадую…»

Тут почулося знадвору гавкання й стукіт у ворота. Хівря поквапно вискочила й вернулась, уся збліднувши.

«Ну, Афанасію Івановичу, ми попалися з вами: народу стукається купа, і мені вчувся кумів голос…»

Вареник застряв у горлі поповичеві… Очі його вирячились, начебто який-небудь виходець з того світу тільки що зробив йому перед цим візит свій. «Лізьте сюди!» кричала перелякана Хівря, показуючи на покладені під самою стелею на двох перекладинах дошки, де було навалено всякого хатнього манаття.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?