Вечори на хуторі біля Диканьки
- Автор: Гоголь Николай Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- ISBN: 966-692-369-6
- Переводчик: Остап Вишня
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вечори на хуторі біля Диканьки». Краткое содержание книги:
Частина перша
— Сорочинський ярмарок (переклад А. Хуторяна)
— Вечір проти Івана Купала (переклад І. Сенченка)
— Майська ніч, або Утоплена (переклад М. Рильського)
— Втрачена грамота (переклад С. Васильченка)
Частина друга
— Ніч перед Різдвом (переклад А. Хуторяна)
— Страшна помста (переклад І. Сенченка)
— Іван Федорович Шпонька та його тітонька (переклад О. Вишні)
— Зачароване місце (переклад С. Васильченка)
«З глузду з'їхали ви, хлопці! Де ж це бачено, щоб чоловік сам у себе крав що-небудь?»
«Старі вигадки! старі вигадки! чого ж ти біг скільки духу, наче сам сатана за тобою гнався?»
«Мимоволі побіжиш, коли сатанинська одежа!..»
«Е, голубе! дури інших цим; буде ще тобі від засідателя, щоб не лякав чортовинням людей!»
«Лови, лови його!» почувся крик з другого кінця вулиці: «ось де він, ось утікач!»
І перед очима нашого Черевика з'явився кум в найжалюгіднішому стані, зі зв'язаними назад руками, що його вели кілька хлопців.
«Чудеса завелись!» говорив один із них: «послухали б ви, що розказує цей шахрай, якому досить тільки глянути в обличчя, щоб побачити злодія; як стали питати: чого біг він, як навіжений, — поліз, каже, до кишені понюхати табаки та, замість тавлинки[14], витяг шматок чортової свитки, з якої спалахнув червоний вогонь, а він давай боже ноги!»
«Еге, ге! та це одного гнізда обидві пташки! зв'язати їх обох вкупі!»
Чим, люди добрі, так оце я провинився? За то глузуєте? сказав наш неборак, За шо знущаєтесь ви надо мною так? За що, за що? сказав та й попустив патьоки, Патьоки гірких сліз, узявшися за боки.
Артемовський-Гулак «Пан та собака»
Може, й справді, куме, ти поцупив що-небудь?» спитавЧеревик, лежачи зв'язаний разом з кумом під солом'яною яткою. «І ти тієї ж, куме! щоб мені відсохли руки й ноги, якщо я що-небудь будь-коли крав, крім хіба вареника з сметаною в матері, та й то ще, коли мені було років десять віку».
«За що ж це, куме, на нас напасть така? Тобі ще нічого: тебе обвинувачують принаймні в тому, що ти в іншого вкрав; за що ж на мене, бідолаху, лихий наклеп такий: нібито в самого себе вкрав кобилу. Видно, нам, куме, на роду написано не мати щастя!»
«Горе нам, сиротам бідним!»
Тут обидва куми заридали, схлипуючи.
«Що це тобі, Солопію?» спитав, увійшовши в цей час, Грицько. «Хто це зв'язав тебе?»
«А! Голопупенко, Голопупенко!» закричав, зрадівши, Солопій. «Ось, куме, це той самий, про якого я казав тобі. От молодець! ось бог мене побий на цьому місці, коли не висушив при мені кухля завбільшки майже як твоя голова, і хоч би тобі скривився».
«Що ж ти, куме, так не пошанував такого гарного парубка?»
«Отак, як бачиш», казав далі Черевик, обернувшись до Грицька: «покарав бог, видно, за те, що завинив перед тобою. Прости, чоловіче добрий, їй-богу, радий би зробити все для тебе… Та що ж поробиш? — в старій моїй диявол сидить».
«Я не злопам'ятний, Солопію. Якщо хочеш, я визволю тебе!»
Тут він моргнув хлопцям, і ті ж самі, що вартували його, кинулись розв'язувати.
«За те й ти роби, як треба: справляй весілля! та й погуляємо так, щоб цілий рік боліли ноги від гопака».
«Добре! от добре!» сказав Солопій, ляснувши руками. «Та мені так тепер зробилось весело, наче мою стару москалі забрали. Та що там думати: годиться, чи не годиться так — сьогодні ж весілля, та й по всьому!»
«Гляди ж, Солопію, через годину я буду в тебе; а тепер іди додому: там чекають тебе купці на твою кобилу й пшеницю!»
«Як! хіба кобила знайшлася?»
«Знайшлась!»
Черевик з радості остовпів, дивлячись услід Грицькові, що пішов собі.
«Що, Грицьку, погано ми зробили своє діло?» спитав високий циган парубка, що поспішав. «Воли ж бо тепер мої?»
«Твої! твої!»