Ваш покірний слуга кіт
- Автор: Сосэки Нацумэ
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Ваш покірний слуга кіт». Краткое содержание книги:
Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.
Отак міркував я собі, дрімаючи на господаревих колінах. Коли це несподівано служниця. принесла ще одну листівку. На ній чотири кішки заморської породи сиділи з олівцями перед розгорнутими книжками й виконували домашнє завдання. П'ята витанцьовувала на краю столика європейський різновид котячого танцю «Ти кажеш, що я кішка». 3вepxу чорнів напис японською тушшю: «Я — кіт», а праворуч було навіть написано хайку:
Цю листівку прислав колишній учень господаря. І хоч її зміст кожен зрозумів би відразу, мій невдатний господар нічого не добрав, а лиш хитав головою, примовляючи: «Що таке? Невже це рік Кота?» Видно, йому невтямки, що це я так уславився.
Тим часом служниця принесла третю листівку, цього разу без картинки., На ній було записано: «Вітаю з Новим роком… а збоку можна було прочитати: «Коли ваша ласка, передайте вітання і вашому котові». Так усе розжовано, що навіть недогадливому господареві можна б зрозуміти. Нарешті, здається, він таки утямив що до чого, бо здивовано витріщився на мене. Вираз його очей був незвичним — в них наче зблиснула іскорка поваги. «Це ж цілком природно, — подумав я, адже тільки завдяки мені мій нікому не відомий господар несподівано запобіг такої честі».
Саме тоді на ґанку задзеленчав дзвоник: «Дзень, дзень, дзелень». Напевне, прийшов хтось з гостей. Їх завжди зустрічає служниця. Я взяв за звичку вибігати тільки тоді, коли приходить Уметотомо з рибної крамнички. Тому я і далі спокійно сидів на господаревих колінах. А той прикипів стривоженим поглядом до дверей, наче потерпав, що от-от увірветься лихвар. Скидалося на те, ніби йому страх як не хочеться приймати гостя й попивати з ним саке. Ясна річ, нічого ганебного у цьому немає. Тільки б вийшов якомога раніше з дому і все було б гаразд. Але господареві забракло відваги — далася взнаки вдача устриці. Невдовзі ввійшла служниця й сповістила: «Канґецу-сан [15]завітали». Той Kaнґeцy теж колись учився у господаря, тепер він закінчив університет і, кажуть, устиг засягти пристойнішого становища, ніж його учитель. Незрозуміло тільки, чому він так учащає до господаря. Прийде й почне розводитися, та все про те, чи жінки люблять його чи ні, чи життя цікаве чи нудне. Наговорить цілу купу похмурих сластолюбних фраз і йде додому. Ніяк не втямлю, чого це він заводить ліричні розмови з такою стомленою людиною, як мій господар. Та найбільш потішно бачити, як ця людина-устриця уважно слухає й собі іноді вставляє слово.
— Давненько я не був у вас. Все думав: завітаю, завітаю, але наприкінці року в мене зібралось чимало справ і у вашій стороні якось не пощастило побувати… — загадково промовив гість, перебираючи пальцями шнурочок хаорі [16].
— А в якій стороні вам довелось побувати? — поважно спитав господар, посмикуючи рукав чорного хаорі з гербами. Хаорі було з бавовняної тканини, з-під його коротких рукавів на цілих п’ять бу [17] виглядало шовкове кімоно.
— Хе-хе-хе, трохи в іншій стороні… - Кaнґецу-кун засміявся.
Ту ж мить я завважив, що сьогодні йому бракує переднього зуба.
— Слухай, а що з твоїм зубом? — господар звернув мову на інше.
— Ото в одному місці.їв гриби…
- Що їв?
— Гриби, кажу. Хотів був відкусити шапочку, а зуб трісь — і зламався.
— Виходить, і грибами можна зламати зуба. От тобі й маєш! Тепер ти як старий дід. Темою для хайку це ще може бути, а от у любовних справах тільки зашкодить, — і господар легенько поплескав мене по голові.
— А оце той самий кіт? Добряче розповнів, тепер навіть перед Куро не поступиться. Симпатичний котяра! — взявся вихваляти мене Канґецу-кун.
— Справді, останнім часом він роз’ївся, — господар знову самовдоволено поплескав мене по голові. Гордощі аж розпирали мене, правда, голова трохи боліла.
— Позавчора ввечері ми влаштували невеличкий концерт, — Кангецу-кун повернувся до перерваної розмови.
— Де?
- Мабуть, вам і нецікаво знати де. В усякому разі було дуже приємно — три скрипки й супровід на піаніно. Коли грають аж три скрипки, то навіть при поганому виконанні слухати все-таки можна. На двох грали жінки, а я втерся між них третій. Мені навіть здалося, що я грав добре.
— А хто ці жінки? — заздрісно спитав господар. Завжди понурий і неговіркий, він, однак, не був байдужий до жінок. Якось в одному європейському романі він читав про чоловіка, який закохувався майже в кожну жінку. А коли господар дочитав до того місця, де автор іронічно зауважує, що герой закохувався загалом трохи менше, ніж у сімдесят відсотків жінок, то вигукнув: «То ж чиста правда!» Ось який мій господар! Отож мені й не зрозуміло, чому така легковажна людина живе наче устриця. Одні кажуть, що виною цьому — нещасна любов, другі — хворий шлунок, а треті — бідність й сором’язлива вдача. Зрештою, не істотно, яка тут причина. Адже йдеться не про людину, яка впливає на перебіг історичних подій в епоху Мейдзі [18] Важливо те, що господар заздрісно розпитував Канґецу-куна про жінок-музикантів.
15
Сан — звертання до старшого або рівного
16
Хаорі — коротке верхнє кімоно
17
Бу — міра довжини, 3,03 мм
18
Епоха Мейдзі — період новітньої японської історії (1868–1911)