Посланець

— Вам до лиця був би чорний колір, — мовив Хейніш, вперше посміхаючись.

— Дякую, пане штурмбанфюрер, якщо це комплімент, — невимушено відповіла Крістіна німецькою мовою з ледь відчутним акцентом.

— Так, це комплімент. Але зважте, фрейлейн, мої компліменти мають суто практичний характер, і в цьому ви швидко переконаєтеся, — все ще загадково посміхаючись, Хейніш явно на щось натякав. На що? Невже на чорну есесівську форму?..

— Коли так, ще раз красно дякую.

— А ви й справді чудово володієте німецькою мовою.

— Це моя рідна мова, пане штурмбанфюрер. Кров і земля батьківщини певно і гучно промовляють по всій земній кулі.

— Чудово сказано, фрейлейн! Однак перейдемо до справ. Запитайте цю брудну свиню, що так нахабно і незугарно з вами повелася…

І фрейлейн Крістіна Бергер суворо запитала, старанно наслідуючи мовні звороти і металеві інтонації штурмбанфюрера:

— Ти, свиното! Цієї ночі вбито офіцера і двох вояків вермахту. Чи схоплені бандити? Де вони? Чому байдикує поліція?

Дауров тільки розгублено лупав на неї очима, спантеличений цією несподіваною метаморфозою. Була ж така Тиха й слухняна… У нього почала нервово тіпатися ліва щока і тремтіти щелепа.

— Чого мовчиш, нікчемо! Може, сам, покидьку, сприяєш бандитам?

— Гут, — задоволено мугикнув гауптман Функель. — Класичний переклад!

— Ну, відповідай панам німецьким офіцерам! — напосідала на отетерілого бургомістра невблаганна Крістіна.

Ліхан Дауров неслухняною, задерев'янілою рукою витяг з кишені хустину і витер мокре чоло та зрошену рясним потом лисину. Потому несміливо і затинаючись щонаслові пробелькотів:

— Заходів вжито… Бандити схоплені… Потім втекли…

— Втекли?! Самому закортіло гойдатися на шибениці, падлюко?

— Дозвольте, я покличу мого заступника, — став благати вкрай нажаханий бургомістр. — Той у курсі… Детально…

Він стрімголов шугонув з кабінету і вже за хвилину повернувся з людиною середньою на зріст, середніх років, нічим не примітним обличчям і невиразно-сірими очима.

— Боже мій! — вигукнув штурмбанфюрер. — Це не бургомістрат, а якась дивовижна кунсткамера унтерменшів!

— Ось він, — тим часом засапано доповідав бургомістр. — Мій заступник… Пан Михальський зветься… Все знає!

— Фохусапші, панове! — пан Михальський приклав до грудей правицю і догідливо схилив голову.

— Що цей йолоп верзе? — роздратовано спитав есесівець.

— То дуже специфічне місцеве вітання, — пояснила фрейлейн Бергер, — точного перекладу не існує.

— І як же його все-таки розуміти?

— Можна як «щасливого прибуття», можна і як «ласкаво просимо до нас». Проте відомо точно, що словом «фохусапші» зустрічають лише найщиріших кунаків, друзів… Мабуть, цим вітанням пан Михальський бажав підкреслити, що він — ваш найвідданіший друг.

— Зрозуміло. Тільки не друг — слуга. Тільки слуга, і більше нічого! Хай краще доповість, де бандити, які вбили офіцера і двох солдатів.

Вислухавши переклад, пан Михальський споважнів.

— Бачите, панове, — статечно відповів він, — це не було вбивство у власному розумінні цього слова.