Посланець
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич, Поплавський Петро
- Серия: Посланець #1
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Посланець». Краткое содержание книги:
— Я!
З натовпу, розштовхуючи недбало жінок, вийшов порослий неохайною щетиною чолов'яга у брудному ватнику та забрьоханих кирзаках, узяв за вузду, мовби вірний джура, отаманського коня і застиг, дивно глипаючи очима. Шкуро теж витріщився на нього, небоязкого і, видко, добре школеного, аж раптом з неудаваною радістю скрикнув:
— Сотник Доманов! Ти?!
— Впізнав, — тихо мовив чоловік у ватнику.
— Звідки ти узявся, вовчисько?
— З радянської в'язниці. З камери.
— Ну, слава Йсу, скінчилися твої муки!
Старий лицедій Шкуро, розчулено сопучи і покректуючи, зліз зі свого тонконогого огира, обійнявся з колишнім сотником, тричі почоломкався за християнським звичаєм і змахнув широким рукавом «скупу чоловічу сльозу», якої, певно, не було й на спомин.
Невтомно стрекотів націлений на цю зворушливу сцену німецький кіноапарат.
Обер-лейтенант у лискучому «хорху» покликав пальчиком до себе забрьоханого сотника (мабуть, під час відступу червоних у плавнях кис), і «скупа чоловіча сльоза» не завадила Шкуро вчасно помітити цей промовистий хазяйський порух.
— Іди, козаче, іди, коли отаман кличе, — підштовхнув Доманова у плече до «хорха». — Благословляю на службу Великонімеччині… Кроком руш!
І що ж? Замислена Дауровим товариська вечірка з необмеженим достатком у напоях перетворилася в п'яну оргію на вшанування більшовицького в'язня сотника Доманова. Тьху на нього! Який з нього в'язень? Просто прокрався в якійсь радянській установі, де пітнів зі страху під чужим прізвищем. Злодюга нещасний!.. От Ліхан — таки добре сів. Можна сказати — фундаментально! А все через необачність майора з «Абвер-Аусланду»[8] гера Шульце-Хольтауза…
А так, цей бундючний дурень з відомства Канаріса хизувався собі під личиною «історика-дослідника» доктора Бруно Шульце, невтомного шукача стародавніх джерел з історії народів Кавказу, але й гадки не мав, що сам став для чекістів пречудовою знахідкою. Влаштовуючи зустрічі з таємними агентами в музеях і старовинних храмах, пихатий «доктор Бруно» виявив усю відому йому шпигунську мережу. Навесні 19.41 року разом сіли на осоружну лаву. Світ надовго зробився ґратчастим, а одяг — виключно у смужку…
Аж ось — війна!.. Ростовську в'язницю евакуювали в тил. Поїзд повільно котить голим, мов бубон, жовтим степом. Дах «вагонв'яза» розпечений, гратовані віконця не рятують від важкої, липкої задухи, суха пилюка, що й сюди сотиться з висушеного на порох степу, пече губи. Нараз з ревищем низько шугнули німецькі літаки. Виття бомб, оглушливі вибухи, крики і дикі зойки, безжальний кулеметний дріб з блакитного підсоння. Вони панічно гамселять у замкнені двері, воліючи одного — вискочити, випасти, виповзти з пастки «вагонв'яза». Раптом сліпучий спалах жорстоко шарпнув вагон, розтрощив кут, той, де назовні містилася варта, дихнув полум'ям. В'язні, що лишилися в живих, сполохано сипонули навсебіч, гнані безтямним жахом, кинулися, хто куди, лишаючи по собі забитих і поранених.
— Стій, стій! — кричать розгублені конвойні. — Стрілятиму!
Та хто зупиниться, коли кулі й так свищуть? У цій метушні, охоплений тваринним жахом, в'язень Дауров утік світ за очі. Спочатку сам не тямив, де опинився, в якій місцевості. Блукав по степу всю ніч, лише під ранок, вкрай знесилений, набрів на якесь болото з рятівним очеретом і каченятами, які ще тільки вчилися махати крильцями. У тому болоті Дауров жер навіть жаб'ячі ніжки… Потім дістався до гір, де знову клацав зубами від холоду, поки не пощастило поновити зв'язок з абвером. У формі радянського командира здійснив кілька диверсій в непевній тоді прифронтовій смузі…
І яка ж йому дяка за ці життєві тортури? Отой кримінальний злодюга Доманов вмить пішов угору, бо слушно «підіграв» у спланованому Оберлендером спектаклі, — нині з високими повноваженнями абверівського «Дінстштеллє»[9] і штабу «козачого стану» ганяє собі машиною від Ростова до Запоріжжя, затягуючи «добровольців» до спеціального загону похідного отамана Павлова. А він, Дауров, досі скніє в безвісті, «урядуючи» в миршавому містечку, з якого більше половини городян пішли разом з червоними…
8
«Абвер-Аусланд» — абвер за кордоном.
9
Підрозділ абверу.