Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
— Сумніваюся, — незворушно відповів Філіп. — Боюсь, це вам доведеться пошкодувати про ту хвилину, коли вам спало на думку слідкувати за мною. А з вами, Дієґо до Сан-Хуан, — звернувся він безпосередньо до старшого, — буде окрема розмова. Якщо ви гадаєте, що я подарую вам ваші образливі слова, то дуже помиляєтесь. Ми з вами ще поговоримо про це — але в інший час і в іншому місці. А тепер забирайтеся геть, бо за хвилину я накажу варті роззброїти вас і добряче відлупцювати батогами.
— Ми ще подивимося, хто кого відлупцює, — огризнувся Дієґо де Сан-Хуан. Засліплений люттю, він зовсім не зважав на те, що на подвір’ї вже зібралося близько трьох десятків людей Філіпа, і ладен був кинутися в бій. Здавалося, от-от розпочнеться сутичка.
Аж це зненацька, у найкритичніший момент, пролунав владний голос:
— Хвилинку, панове! Вгамуйте свій запал. Що тут діється?
У світлі смолоскипів між супротивниками з’явився наш недавній знайомий, молодий вельможа. Схрестивши на грудях руки і гордовито відкинувши голову, він спрямував на Філіпових переслідувачів пронизливий погляд своїх темно-карих очей.
— Хай тобі чорт! — ще дужче розлютився Дієґо де Сан-Хуан. — А ти хто такий?
— Ви нечема, пане. Я Альфонсо Кастільський. Раджу взяти це до відома.
І поглядом, і поставою, і голосом він разюче відрізнявся від того дона Альфонсо, що допіру вів чемну, неспішну розмову з превелебним Антоніо.
Відповіддю на цю приголомшливу звістку було дев’ять майже одночасних стрибків з коней. Всі незвані гості поскидали капелюхи.
— Ваша високосте, — розгублено промимрив Дієґо де Сан-Хуан, чию нахабну самовпевненість мов корова язиком злизала в присутності старшого сина їхнього короля. — Ваша високосте, ми ж не знали…
— Вже знаєте. Хто ви такі?
— Я Дієґо де Сан-Хуан, а це мої брати — Хуан Антоніо де Сан-Хуан, Енріке де…
— Годі, цього достатньо. А тепер відповідайте: за яким таким правом ви вторглися до чужого замку? Тим більше, до замку свого сеньйора.
— Ваша високосте! Ми вимагаємо справедливості! — загорлав один з братів де Сан-Хуан. — Цей негідник знечестив наш дім, зганьбив нашу родину.
— Зганьбив, кажете? І як? — з усмішкою запитав наступник кастільського престолу, здогадуючись, утім, про що йдеться. — Розповідайте, що сталося, а я вирішуватиму, хто з вас правий, а хто винний. Врешті-решт, королівська влада для того й існує, щоб служити справедливості.
Дієґо де Сан-Хуан почав:
— Ми застали цього мерзотника…
— Е ні, стривайте, — урвав його звинувачувальну промову до Альфонсо. — Передусім, мерзотників тут немає… окрім вас, можливо, судячи з вашої поведінки. Якщо ви маєте на увазі свого сеньйора, дона Феліпе, то так і кажіть.
— Ваша високосте, — промовив присоромлений Дієґо. — Я вже давно підозрював, що цей… сеньйор дон Феліпе звів нашу сестру, а сьогодні ми вистежили його. Він був… був… — Старший брат запнувся.
— Де він був, по ньому видно. — Тон кастільського принца залишався суворим, а проте відчувалося, що його розважає комізм ситуації. — І що ж ви вимагаєте?
— Покарати безчесного розпусника, от що! — втрутився дванадцятирічний хлопчисько, найменший з братів.
— Он як? — Дон Альфонсо уважно поглянув на Філіпа.
„Гай, який красень! — подумав він. — Не диво, що дівчата сохнуть за ним“.
Філіп дивився йому просто в очі — сміливо і навіть трохи зухвало.
„Якщо мені вдасться заманити його в Толедо, багато наших дам до самої могили згадуватимуть мене добрим словом, — вирішив дон Альфонсо; вочевидь, він непогано знав столичних дам. — Гм… А от від їхніх чоловіків подяки я не діждуся“.
— Отже, ви стверджуєте, — він знову повернувся до братів, — що дон Феліпе знечестив вашу сестру.
— Так, — відповів йому хор в дев’ять горлянок.
— І наш дім, — додав Дієґо.
— Про дім зараз не йдеться. Розберімося спершу з сестрою. Чи скаржилась вона вам на дона Феліпе?
Дієґо де Сан-Хуан здивовано вирячив очі.
— Що-що? — пробелькотів він.
— Чи скаржилась вона, повторюю, що дон Феліпе наглумився над нею?
Брати були вкрай спантеличені таким трактуванням їхнього звинувачення.
— Ні, ваша високосте, не скаржилася, — першим оговтався Дієґо. — Ви нас хибно зрозуміли. Він не глумився над нею… Цебто насправді він наглумився, але він не…
— Так що ж він, зрештою, зробив?
— Він… е-е… сестра сама… е-е…
— Ну!
— Тереза… то, значить, наша сестра… вона добровільно… е-е…