Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Але тут лікаря перебив другий гість. Адже він бачив, як заганяли биків у корралі, і тепер прагнув поділитися враженнями, розповісти про бурого, на якого відразу «накинув оком», — о, той бик напевне себе покаже! Двое чоловіків, які досі лише привітались, а потім довго просиділи вдвох у кімнаті мовчки, чекаючи повернення господаря, тепер заговорили між собою, і Гальярдо подумав, що треба б їх познайомити. Але як же звати оцього друга, з яким він на «ти»?.. Гальярдо пошкріб потилицю, наморщивши чоло й напружено міркуючи, але вагався недовго.
— Послухай-но... Як тебе звуть? Ти пробач... стільки щодня людей!..
Гість поблажливо всміхнувся, насилу приховуючи розчарування, — виходить, матадор забув його — і назвав своє ім’я. Гальярдо відразу ж усе пригадав і трохи пом’якшив неприємне враження від своєї забудькуватості, додавши після імені: «багатий шахтовласник із Більбао». Потім рекомендував «знаменитого доктора Руїса», і двоє чоловіків, захоплені спільною пристрастю, стали гомоніти про биків, яких загнали в корралі для сьогоднішньої кориди, немов були знайомі все життя.
— Сідайте отуди, — мовив Гальярдо, показуючи на диван у глибині кімнати. — Там ви зможете спокійно поговорити. Не звертайте на мене уваги — я мушу вбиратися. Зрештою, ми всі тут чоловіки...
Він скинув костюм і залишився в спідній білизні. Сів у крісло, якраз під аркою, що відокремлювала маленький салон від спальні і віддав себе в руки Гарабато. Слуга розкрив саквояж із російської шкіри і витяг звідти щось подібне до жіночого несесера, в якому зберігалися туалетні речі маестро.
Хоча Гальярдо був гладенько поголений, Гарабато знов намилив йому обличчя і став водити бритвою по щоках зі спритністю людини, яка звикла щодня виконувати одну Й ту саму роботу. Потім Гальярдо вмився і знов сів у крісло. Слуга намастив йому волосся брильянтином, побризкав парфумами і начесав пасмами на чоло та скроні: далі заходився коло професійної ознаки — священної колети.
Він шанобливо розчесав довге пасмо, що спадало з потилиці маестро, заплів його в косу й заколов двома шпильками на маківці голови, відклавши остаточне впорядкування колети на потім. Тепер треба було зайнятись ногами. Слуга скинув з тореро панчохи, і той залишився тільки в спідній сорочці та шовкових панталонах.
Атлетичні м’язи Гальярдо випинали під тонкою білизною. На стегні було помітно глибокий шрам — ріг видер там цілий шматок тіла. На смаглявій шкірі рук біліли плями — сліди давніх ран. На темних безволосих грудях схрещувалися два ламані лілові рубці — теж пам’ять про криваві сутички на арені. На литці видніла кругла, ніби видавлена монетою заглибина фіолетового кольору. Від Цього могутнього торсу воїна пахло чистим здоровим тілом і духмяними жіночими парфумами.
Гарабато опустився навколішки біля ніг маестро з цілим оберемком бинтів та вати.
— Справжнісінький античний гладіатор, — мовив доктор Руїс, уриваючи розмову з любителем із Більбао. — Ти схожий на римлянина, Хуане.
— Старію, докторе, — сумовито відповів еспада. — Коли я бився не тільки з биками, а й з голодом, то й без усього цього мав ноги, як залізні, стояв на арені як укопаний.
Гарабато повсовував поміж пальці маестро жмутки вати; потім обклав ступні знизу і зверху цією м’якою прокладкою і став туго обмотувати їх бинтом, як у давнину обмотували мумії. Далі висмикнув із рукава голку з просиленою ниткою й акуратно зшив докупи краї бинтів.
Гальярдо тупнув об підлогу сповитими ступнями. У цій м’якій обгортці вони мов затвердли, і ноги матадора стали ніби ще дужчими й моторнішими. Слуга натягнув на них високі, до середини стегон, панчохи, товсті й еластичні, як гетри, вони були єдиним захистом для ніг під шовком бойового костюма.
— Порозправляй зморшки... Пильнуй, Гарабато, я не люблю, щоб костюм висів на мені мішком.
Матадор звівся на ноги й крутнувся перед дзеркалом, щоб самому подивитись на себе, нахилився й провів руками по ногах, розгладжуючи складки. Зверху на білі панчохи Гарабато натягнув ще одні — шовкові, рожеві. Потім Гальярдо сунув ноги в черевики, вибравши з кількох пар, що їх Гарабато виставив на велику валізу, — усі з білими підошвами, нові-новісінькі.
Власне, одягання почалося тільки тепер. Слуга подав тореро коротенькі панталони. Гальярдо встромив ноги в шовкові холоші тютюнового кольору, гаптовані золотом. Товсті шнури із золотими китицями звісилися додолу. Ці шнури туго стягували холоші панталонів під коліньми і викликали штучний приплив крові до ніг. Тореро називали їх «застібами».