Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
— Дайте пройти, кабальєро! Дякую, щиро дякую!
Просторе подвір’я між амфітеатром та муром, що огороджував службові будівлі, було заповнене людьми; перш ніж сісти на свої місця, вони хотіли роздивитися на всіх тореро зблизька. Над головами натовпу височіли на конях пікадори та альгвасіли у костюмах сімнадцятого сторіччя. По один бік двору тягся довгий ряд одноповерхових кам’яних споруд — ціле селище будиночків із обплетеними виноградною лозою дверима, з горщиками квітів на підвіконнях: контори, майстерні, стайні, хатини, в яких мешкали конюхи, теслі та інша обслуга цирку.
Матадор насилу пробивав собі дорогу крізь густий натовп. Його ім’я передавалося від уст до уст, викликаючи бурхливий захват.
— Гальярдо!.. Той самий Гальярдо! Оле! Слава Іспанії!
Сп’янілий від такого поклоніння, тореро йшов гордовитою і граційною ходою, незворушний, як господь бог, веселий і щасливий, ніби присутній на святі, влаштованому на його честь.
Чиїсь руки обхопили матадора за шию, і в ніздрі йому вдарило гострим духом винного перегару.
— Молодчага!.. Красень! Слава відважним хлопцям!
Це був пристойний на вигляд сеньйор, якийсь заможний міщанин, що поснідав сьогодні в Компанії друзів і втік з-під їхнього нагляду. А ті стояли трохи осторонь і, сміючись, Дивилися на нього. Шанувальник поклав голову матадорові на плече і Завмер, ніби збирався у цій позі заснути. З допомогою Друзів захмелілого любителя еспада випручався з цих чіпких обіймів. Побачивши, що його відтягують від кумира, п’яний став крикливо вихваляти Гальярдо. Слава справжнім чоловікам! Нехай зійдуться сюди всі народи, нехай помилуються на такого тореадора і помруть від заздрощів.
— Вони мають кораблі... мають гроші... але все те — облуда! Немає в них ні биків, ні відважних хлопців, що виходять з ними на бій. Оле, мій сину! Слава нашій батьківщині!
Гальярдо перейшов велику побілену залу, порожню, без меблів, де вже зібралися його товариші по ремеслу, оточені групами шанувальників. Проштовхавшись між людьми, що з’юрмилися перед одними дверима, він зайшов у вузьку темну кімнату, в глибині якої блимали вогники. То була каплиця. Передню частину вівтаря займав старовинний образ так званої богоматері з голубом. На столику горіли чотири свічки. У простих фаянсових вазах стояли гілочки штучних квітів — запорошених, поїдених міллю.
У каплиці було повно народу. Сюди набивалися любителі з бідняків, які прагнули побачити зблизька великих матадорів. Люди сиділи в сутіні з непокритими головами, одні — навпочіпки в передніх рядах, інші — на стільцях та лавах. Майже всі вони повернулися до богоматері спиною і жадібно дивилися на вхід. Тільки-но в дверях з’являвся чоловік у гаптованому золотом убранні, як десятки голосів вигукували його ім’я.
Бідолахи бандерильєро та пікадори, що важили життям не менше, ніж їхні маестро, викликали при своїй появі лише ледь чутний шепіт. Тільки найзавзятіші любителі знали їхні прізвиська.
Раптом знявся глухий гомін, усі уста повторювали одне ім’я:
— Фуентес!.. То Фуентес!
До вівтаря підійшов стрункий, елегантний і гожий тореро з плащем, перекинутим через плече; він театрально опустився на одне коліно, відкинувши назад гнучке, граційне тіло, і в білках його циганських очей затанцювали вогники свічок. Прочитавши молитву й перехрестившись, Фуентес звівся на ноги і позадкував до дверей, не відриваючи погляду від святого образа, схожий на тенора, що сходить зі сцени, кланяючись публіці.
Гальярдо був простіший у вияві своїх почуттів. Він зайшов з беретом у руці, зі згорнутим плащем, ступаючи так само гордо, як і Фуентес. Але, опинившись перед образом, став навколішки і поринув у молитву, не думаючи про сотні втуплених у нього очей. Його нелукава християнська душа тремтіла від страху та каяття. Він просив захисту з палкою вірою простої людини, що постійно дивиться смерті в очі й вірить у всілякі лихі прикмети та в заступництво надприродних сил. Уперше за сьогоднішній день Гальярдо подумав про дружину й матір. Бідолашна Кармен, як вона чекає там, у Севільї, його телеграми! А сеньйора Ангустіас, мабуть, спокійно годує курей на подвір’ї Рінконади і навіть не знає, де, на якій арені б’ється з биком її син!.. А в нього жахливе передчуття, що сьогодні неодмінно скоїться лихо!.. Свята діво з голубом! Захисти мене і помилуй. Я буду добрим, не піддаватимуся диявольським спокусам, житиму згідно з божими заповідями.