Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори
- Автор: Архилох
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-342-5
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
Повість про Архілоха, яку написав відомий еллініст, доктор історичних та філологічних наук, професор Львівського університету (1953—1964 pp.) Соломон Лур’є, доповнює книгу і є виявом шани перекладача — до Вчителя.
104. «Наші судна бистрохідні…»
105. «Киньте Парос, і ті смокви…»
111. «Хай там що, а правда в тому, що Арес…»
112. «Підбадьорюй новобранців, перемога ж…»
115. «У людей, Лептіна сину, Главку…»
116. «А думки — яке хто діло взяв до рук…»
117. «Хто помер, той не діждеться…»
118. «Гей же, духу мій стражденний…»
119. «Раз уже й найближчі друзі…»
120. «…в цьому я таки мастак…»
121. «А зітнутись із тобою прагну так я у бою…»
122. «Леофіл — провідця нині…»
123. «Для богів — усе легким є…»
125. «Злидарі, мої краяни, зрозумійте ж ви мене…»
126. «Над тим островом, над нами…»
Еподи[62]
«…стлумивши геть усю хіть…»
54
Архілох, наскільки можемо судити із реконструйованих рядків, перебуває зі своїми супутниками на покладі судна у відкритому морі. Відчутна й тут, у другій половині фраґмента, метафорична тональність, надто в афористичній настанові: «Вмій біду передбачати, вмій зарадити біді».
55
Архілох, хоч як ішов проти традиції, однак, як і Гомер, визнавав: перемога залежить від волі богів. Але такий погляд не зумовлював пасивність, навпаки, стимулював усе те, чим здобувають перемогу: хоробрість, здоровий глузд, завбачливість тощо. Мимоволі згадуємо: «А надія вся на Бога, / Ми Дунай перепливем» — веслами, при всій надії на Бога, таки мусимо рухати.
56
Одна з найцікавіших думок поета, на яку, однак, натрапляємо й у Гомера: «Думка в людей на землі такою буває, яку їм / Батько безсмертних і роду людського в той день посилає» («Одіссея», XVIII, 136—137). Та якщо у Гомера мова таки про думку (noos), то в Архілоха, у цьому фраґменті, — радше про настрій, стан душі (thymos). Гомер на тій рефлексії закінчує, Архілох — продовжує: у другому рядку мова вже про думки (phroneusi): вони такі, яким хто ділом зайнятий. Щодо настрою, то з Архілохом дискутує Блез Паскаль, наводячи, із Ціцерона, в латинському перекладі уривок із щойно процитованих рядків з «Одіссеї»: «Lustravit lampade terras» (осяяв лампадою землі): «Погода і настрій — нічим між собою не пов’язані у мене: і мряка, і ясність — у мені самому…» («Думки»).
57
Герої Гомерових поем безстрашно йшли в бій, сподіваючись на тривалу посмертну славу у поколіннях людей, що звеличуватимуть їхні подвиги. Архілох і тут — реаліст: зі свого ж таки життєвого досвіду пересвідчується, що враз із втратою життя в небуття нерідко йде й усе те, що життям же здобувала собі людина.
58
Найвідоміший із творів Архілоха. Поезія писана, певно, на Тасосі, коли втомлений боями і невдачами поет гостро відчував самотність. Тож звертається до самого себе — до свого серця, радше духу (thymos), що є вольовою часткою людського єства, від якої залежать поривання, бажання, емоції людини. У Франка: «Дух, що тіло рве до бою…». Саме до бою: серцем, чи душею пориваємося до рідного краю, до милої, близької людини, але до бою — духом. У Шевченка: «І вам, лицарі великі…»; «великі» — духом (megathymoi, великі духом, — епітет гомерівських героїв). Душа (серце) плачуть: «Душе моя убогая, / Чого марне плачеш…»; дух і сльоза — несумісні. «Не падай духом», — кажемо, щоб нагадати людині про її життєву снагу, про те, що вона мусить триматися. Архілох усе це каже собі — своєму духові («дух» і «thymos» — іменники чоловічого роду): поезія рясніє імперативами: не піддавайся, зітнися, не схитнися, вмій пізнавати… Властивими народній пісні хореями поет-воїн веде таку важливу для нього лінію мужності: негоже тому, хто пройшов суворий життєвий гарт, вистрибувати з радості, коли здобуто перемогу, і розпачати, впавши ницьма, при поразці; відчуття міри, здатність вловлювати глибинні «ритми життя» і вивіряти до них свої власні дії і настрої — ось що набуває людина, перебуваючи, як Архілох, у життєвому вирі… Не один філософ, не один поет повторюватиме цей заклик до міри (з особливою майстерністю — Горацій у своїй оді до Деллія: II, 3), але першим був — голос Архілоха, який ділиться з іншими своєю, хоч і суворою, але усміхненою життєвою мудрістю…
Його, той голос, намагаються повторити й перекладачі, але так уже склалося, що слово, яким починається першотвір (воно ще й повторене), фактично неперекладне: «Thyme, thym’…», — звертається поет до свого… серця, духу?.. Чому не годиться «серце», про це вже мовилось. Чому й «дух» не вельми підходить — теж неважко відчути: дивно звучало б звернення: «Духу, духу…» (інша річ — «Дух, що тіло рве до бою…»); ця лексема до того ж тягне за собою надто виразні конотації християнського характеру: «дух» у християнській сфері — щось найвище, тут же — навпаки: те, що відповідає за ірраціональні пориви. З іншими труднощами (звукопис, гра слів, перенесення, якими автор акцентує свої думки) ще можна впоратися. Для зразка подаємо одну з українських інтерпретацій цієї поезії — Григорія Кочура:
59
Архілох відверто зізнається у своєму вмінні, як у бою списом, так і тут — стилосом, боляче вколоти того, хто і його образив чи скривдив. Ця риса його вдачі найвиразніше проявилася в ямбічних віршах, зокрема еподах, де поет звертає свій гнів на порушника клятви Лікамба та на його дочок.
60
Л е о ф і л (досл. «любий народові» «народолюбець») — розбагатілий вискочень, що домігся найвищих урядових посад на Паросі («Невгамовний», с. 115, 119, 124).
61
Поширений в античній літературі мотив перемін, якими сповнене людське життя, не раз звучить і в Архілоха (фраґм. 1, 82, 118 та ін.); мудрість людини у тому, щоб до тих несподіваних перемін «добре підготувати свою душу» (Горацій).
62
Епод (досл. «приспів»): у двовіршах (переважно ямбічних), якими складені еподи, другий, коротший, вірш звучить наче приспівом, наприклад (фраґм. 159):