До таких-от труднощів додавались уже згадані соціально-політичні: місцева знать, володіючи придатними для обробітку наділами землі, всіляко використовує фактично підневільну працю вбогого люду; «Сином-Їдця-Смокв» (Sykotragides), пародіюючи епічний стиль, називає Архілох кожного зі своїх убогих краян. Називає без тіні зверхності, бо й сам не міг (та й не хотів) хвалитися знатністю свого походження: хоча його батько, Телесікл, походив із знаного й шанованого на Паросі роду, мати Архілоха, Еніпо, була рабинею фракійського походження, тож за грецькими законами син не міг бути спадкоємцем батьківського майна — вбогість супроводжуватиме його впродовж усього життя. Вбогість, а ще — справді невгамовний потяг до пригод, жагуче прагнення свободи, рішучий спротив усьому, що обмежувало ту свободу як у житті, так і в поезії.
Саме тоді, з початком VII ст., у Греції знову ж особливої інтенсивності набуває процес колонізації: з багатьох міст материкової та острівної Греції, а також із грецьких міст Малої Азії організовано пускаються морем ті, хто на нових землях має намір покращити своє економічне становище; були й такі, хто обжите місце покидав з політичних мотивів: у той час розпалювалась боротьба старої родової аристократії з новим класом ремісників і торговців, загалом розбагатілих людей незнатного походження, що робили з себе народолюбців (122). Колоністи активно заселяли побережжя Середземного й Чорного морів. Егейським морем рушали й на північ: увагу привертав острів Тасос і побережжя Фракії — ті місця віддавна славилися родючими землями й золотом. Із групою еміґрантів подався туди й Телесікл, як раніше — його батько, запровадивши на Тасосі культ Деметри, богині родючості. Син ще на якихось два десятиліття залишився на Паросі.
Знамените Катуллове «Odi et amo» (люблю й ненавиджу), що не перестає відлунювати у європейській літературі, бере свій початок від Архілоха. Він теж був яскравий у своїй любові, темний — у гніві. Саме ті два такі протилежні, а водночас такі близькі почуття (крайнощі сходяться), які Архілох виразив поетичним словом, принесли йому найбільший розголос. А любов’ю він пройнявся на Паросі, мабуть, у ті роки, коли його батько подався на Тасос (синові було тоді поза двадцять років). Поетові, — а він уже писав тоді вірші, — запала в душу молодша дочка знатного пароського вельможі Лікамба — красуня Необула (40). Архілох, дарма що син рабині, був громадянином Пароса, шанованим було ім’я його батька, та й сам він уже втішався визнанням серед співгромадян (поетичне слово чимало тоді важило), тож перешкод у заручинах не було; Лікамб, за звичаєм, скріпив присягою свою обіцянку — видати за Архілоха свою дочку; з цього приводу й гостина відбулася (166). Та згодом (причин не знаємо) Лікамб порушив клятву. Обуренню Архілоха немає меж. У гніві він навіть поривніший, аніж у любові. І той гнівний порив переростає у тяглість, не полишає поета — він раз по раз вибухає вкрай образливими і для Необули (мабуть, і вона спричинилася до батькового рішення), й для самого Лікамба сатиричними віршами — ямбами, еподами (37, 159, а також епод на с. 57); врешті, це призвело до того, що поетові кривдники, батько і донька (навіть старша), не знісши ганьби, начебто наклали на себе руки.
вернуться
1
Тут і далі див. коментар під відповідною цифрою, що вказує номер фраґмента. Віршові цитати, тут і в повісті «Невгамовний», за винятком окремо зазначених, — у перекладі А. Содомори (цитати з Гомера — в перекладі Бориса Тена).
