Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
— А він таки благословить своє безобразіє, - сказала лисиця, — воно спасає його од твоїх зубів.
Вовкове щастя
Так ішов вовк із лисом, і каже лис до вовка: «Ти, куме, будеш нинька мати якесь щастя, бо на тебе сонце пригріло!» Та й потому лис пішов собі у єден бік, а вовк у другий. Але вовк собі тоті слова добре запам’ятав.
Та й вовк іде-іде — надибав кусень солонини. Але гадає си так: «Я буду ще мати щастя, то нащо мені тої солонини? Я собі що ліпшого ще знайду!» Та й лишив солонину та й пішов.
Іде далі — пасеться кобила з лошатьом. Прийшов вовк ід ній та й каже: «Я твоє лоша з’їм!» Але кобила каже до нього так: «Як моє копито прочитаєш, що там написано, то тогди тобі дам лоша!» Та й наставила йому копито, аби читав, та й ударила го по зубах, ажень упав. Тогди забрався вовк та й пішов далі — питати щастя.
Іде-іде, а там пасеться свиня з пацятами. Він каже: «Я твоє паця з’їм!» А свиня каже: «Та як будеш їсти, коли оно дуже брудне? Я, — каже, — піду та й го вмию, та й ще хріну до того принесу, то го тогди з’їш!». Вовк сів та й чекає, але свиня ся не вертала — не міг ся дочекати. Та й пішов.
Іде. Пасуться барани. Він прийшов ід ним та й каже: «Я єднего з вас із’їм!» Але барани кажуть так: «Добре, вже єдного з’їш! Але ще перше ходи з нами, бо ми маємо єдного небіжчика ховати, то нам будеш за дяка співати!»
Вовкові то ся подобало, і пішов з баранами у село. І тогди сів си на горбочку та й як завив, то люди повибігали з псами, як зачали вовка бити, аж забили на смерть. Таке то було вовкове щастя!
Вовк, собака та кіт
Був собі мужик, мав собі собаку. Собака цей, поки молодий був, то й стеріг хазяїна, а як застарився, то хазяїн і прогнав його з двору. Ходив він собі по степу, ловив там миші, що попало, та й їв.
Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:
— Здоров був, собако!
Поздоровкались. Вовк і питає:
— Куди ти, собако, йдеш?
— Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його хазяйство, а як зостарівся, то він мене прогнав з двору.
Вовк питає:
— Може ти, собако, їсти хочеш?
— Хочу, — каже.
Вовк говорить:
— Ходім, я тебе нагодую.
Пішли. Ідуть степом, побачив вовк вівці, посилає собаку:
— Піди, — каже, — подивися, що то пасеться?
Пішов собака, подививсь, вертається й говорить:
— Вівці.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємось, голодні будемо. Ходім, собако, далі.
Ідуть вони, побачив вовк гуси.
— А піди, — каже вовк, — подивись, собако, що то там пасеться?
Той собака пішов, подививсь, вертається, каже:
— Гуси.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємось. Ходім, каже, — далі!
Ідуть вони далі. Побачив вовк — коняка пасеться.
— А піди, — каже, — собако, подивись, що то пасеться.
Собака прибігає й каже:
— Коняка.
— Ну, то буде наша, — каже вовк.
Пішли до тієї коняки. Вовк так гребе землю, кротовину їсть, щоб розсердитися. Тоді каже:
— А дивись, собако, чи в мене хвіст тріпочеться?
Подивись собака:
— Тріпочеться, — каже.
— А тепер дивись, — каже вовк, — чи посоловіли в мене очі?
— Посоловіли, — каже собака.
Тоді вовк як кинеться, як ухватить ту коняку за гриву, попав її, розірвав, і їдять її вдвох з собакою. Вовк молодий, то він наївся скоро, а собака старий — гризе-гризе й нічого не з’їсть. Поприбігали собаки й прогнали його.
Іде той собака і по дорозі найшов собі такого ж кота, як він — на степу ловить миші.
— Здоров, — каже, — коте! А куди ти, — каже, — йдеш?
— А так блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна — миші ловив, а тепер уже старий став, миші не бачу, хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав мене з двору, то я оце й блукаю.
Собака каже:
— Ну, ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака так хоче робити, як вовк).
Ідуть вони вдвох, побачив собака вівці та й посилає кота:
— Біжи, — каже, — брате, подивись, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь і каже:
— Вівці.
— Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!
Ідуть. Собака побачив гуси.
— Піди, — каже, — подивись, братухо, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь, каже:
— Гуси.
— Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я й не понаїдаємось.
Пішли вони далі. Ідуть вони. Побачив собака коняку.
— Біжи, брате, — каже собака котові, - подивися, що то пасеться?