Агент №13

— Ну що ж, Міклоше, може, розповісте нам, як справа Меннела?

Балінт запалив сигарету і спокійним тоном розповів усе те, що й без того було вже відомо.

— Отже, причина вбивства мені зовсім не зрозуміла, — сказав на закінчений майор. — Не можу собі уявити, кому була потрібна смерть Меннела. Пограбування? Ні. Адже в нього нічого не відібрали. Припустимо, що це політичне вбивство. Але й тоді неясно: хто й чому його вбив? За нашими відомостями, Меннел в Угорщині вперше. Якщо його вже вбили, то чому не пограбували?

— Бо так прийнято, Міклоше, — втрутився Кара. — Хто вбиває з політичних міркувань, той не хоче вводити в оману слідчі органи. Навпаки…

— Хіба що вбивця мислив би головою Міклоша, — сонно вставив Шалго.

— Годі вам блазнювати, — перебив Балінт, сердито зиркнувши у його бік. — Та й взагалі дайте мені спокій, я виходжу з цієї гри.

Шалго ліниво пошкрябав собі груди.

— Гадаю, Міклоше, ти дуже образився б, якби тобі не доручили брати участь у цій грі. Просто-таки образився б. І тоді по суботах не мав би з ким ходити на рибалку. Ні, синку, цю партію гратимемо разом, до кінця.

Зморшки на лобі Кари поглибшали і наче закам'яніли. «Підсумовує почуте», — подумав Фелмері. Він чекав, що скаже полковник. Однак шеф не виявляв ніякого бажання щось сказати.

— Може, його вбито з ревнощів? — запитав лейтенант.

Балінт скоса зиркнув у його бік.

— Про це вже ми думали. Відверто кажучи, ця версія здається найбільш імовірною. — Він кілька разів підряд невміло затягнувся димом і нігтем мізинця збив тютюнову крихту, що прилипла до нижньої губи. — Хоч, мушу зізнатися, матеріали слідства свідчать, що за час перебування в Угорщині він не зустрічався з жодною жінкою.

— Або ж вам про це просто не відомо, — вставив Шалго і зі спритністю ілюзіоніста вийняв з кишені сигару.

Відкусив кінчик, запалив і всміхнено глянув на Балінта.

— Саме так, — відповів майор. — Може, ми просто не знаємо про це. Але сьогодні вранці ми натрапили на цікавий слід.

— Який саме? — запитав Кара, повільно походжаючи по терасі.

— Є така Магда Цапик, офіціантка з кафе, — відповів майор. — Так от вона каже, що ввечері дев'ятнадцятого Меннел пив каву з якимось ровесником за столиком у закутку. Потім вони ще випили по чарці коньяку й пішли.

— Ввечері, кажете? О котрій годині? — спитав Шалго.

— О восьмій.

— Це дійсно цікаво.

— Нарешті і вам щось здається цікавим, — засміявся Балінт.

Кара досить суворо запропонував їм відкласти свої жарти й дотепи на час рибалки і запитав, чи не напали вони на якийсь новий слід з учорашнього дня. Серйозний тон полковника пішов їм на користь. Балінт перестав сміятися і посерйознішав. Фелмері здалося, що зауваження полковника вкололо його самолюбство. Шалго ж не звернув уваги на слова полковника і продовжував сидіти на лаві з нудьгуючим виглядом, ліниво посмоктуючи сигару.