Агент №13

— Годинник не зупинився?!

— Він був герметичний. На шиї висів золотий ланцюжок, на пальці — золотий перстень.

— Так, так, це цікаво, — замислено промовив Кара і насупив брови.

— За попередніми обстеженнями він утопився, — Продовжував Фелмері. — Перша доповідна підтверджує те саме. Тільки через кілька годин після ретельної судової, медекспертизи з'ясувалася дійсна причина смерті: Меннела задушено, до того ж з такою силою, що зламаної шийний хребець. Лікар каже: смерть настала в період між восьмою двадцять п'ять і восьмою п'ятдесят. Після лікарського обстеження група по вбивствах приступила до розслідування. Ото й усе, товаришу полковник.

— Дякую.

Фелмері, щоб розім'ятися, витягнув уперед свої довгі ноги, які вже зовсім затерпли.

— Дозвольте щось запитати?

— Будь ласка.

— Чому ви гадаєте, товаришу полковник, що вбивство вчинено з політичних мотивів?

— З чого ви взяли, що я так гадаю?

— Як з чого? То чого ж ми тоді їдемо в Емед?

— Так, я знаю, що це вбивство має політичну підкладку, — відповів після недовгої паузи полковник. Потім знову повторив: — Знаю.

Фелмері стурбовано глянув на шефа.

— З учорашнього вечора я шукаю сліди, які б довели, що вбивство має політичні мотиви, — сказав лейтенант. — Але в матеріалах нічого такого не знайшов.

— Звичайно, в матеріалах слідства і я не знайшов цього, — відповів полковник. — На підставі донесення я можу висловити думку, що це не було вбивство з метою пограбування.

— Може, вам, товаришу полковник, відомі деякі факти, що свідчать про політичний характер вбивства?

— Ні, більше, ніж знаєте ви, і мені нічого не відомо про цю справу. Адже про подробиці я сам щойно довідався від вас. До цього я знав тільки те, що Віктора Меннела вбито.

— Але ж ви запевняєте, що це було зроблено з політичних мотивів?

— В цьому в мене немає жодного сумніву. Це було політичне вбивство. Даю собі голову відрубати, коли це не так.

Фелмері почухав потилицю і скорчив таку гримасу, що Кара не міг утриматися від сміху.

— Але чому ви все-таки переконані в цьому? — настирливо допитувався лейтенант.

— А тому, що це сказав Шалго, — відповів Кара. — А до того, що говорить Шалго, треба прислухатися. Певно, ви ще не зустрічалися з ним?

— Не довелося, — відповів молодий офіцер. — Але я багато вже чув про нього. І про його дружину. Якщо вірити підполковникові Домбаї, то у тіточки Шалго світліша голова, ніж у її чоловіка.

— Ну, це вже, може, й занадто, — сказав Кара, і в його уяві постала ця старіюча жінка. — Безумовно, вони дивна пара. Особливо для тих, хто знає їх тільки поверхово. Мало не забув. Не ображайтеся, якщо Шалго трохи глузуватиме з вас.

— З мене?.. Глузуватиме? Але за віщо?

— Улюблений його прийом. Та він має на це підстави. А втім, він нічого не робить без причини. Тому сторонній людині здається, що старий завжди просто блазнює.

Шалго саме тоді найнебезпечніший для ворогів, коли верзе перед противником казна-що. Це робочий метод, притаманний тільки йому. Він спрямовує події в таке русло і створює таку ситуацію, коли злочинець змушений виказати себе. Зрозуміло? В людини, яка на підозрі, просто не залишається іншого виходу, бо Шалго з якоюсь дивною настирливістю, завчасно, геніально перекриває всі шляхи для відступу. Ось ви постежте за ним. Багато дечого можна в нього навчитися. Пригляньтесь і до тітки Лізи. Як вони розуміють одне одного з півслова! Наперед знають, що скаже один із них.