Коханці Юстиції
- Автор: Андрухович Юрий Игоревич
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Меридіан Черновіц
- ISBN: 978-966-97679-2-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коханці Юстиції». Краткое содержание книги:
Агонія Ребета тривала навіть не три хвилини.
Знищивши його, Сташинський ще того ж дня втік до Франкфурта-на-Майні, де переночував у готелі «Інтернаці-ональ». Як минула та його ніч? Невже він і справді заснув? Та ще й, може, як заведено писати в таких випадках, щойно голова торкнулася подушки? Невідомо. Хоч майже на сто відсотків ясно, що до Східного Берліна він повернувся з переможним відчуттям чисто виконаного завдання. При цій нагоді колеґи з розвідувальної бази в Карлсгорсті знову накривають на столи — це другий банкет Сташинського і друга цезура у фільмі. Цього разу з пивом і шнапсом, копченими вуграми й червоним та чорним кав’яром у срібних і порцелянових саксонських трофейних полумисках. А також піснями з усе ще модного кінофільму «Кубанські козаки», що їх усі намагаються заводити під розладнане піаніно, та спершу повільне, але дедалі швидше і хамськіше впивання. Не обходиться й без цінного подарунка: від імені найвищого керівництва Сташинського нагороджують фотоапаратом «Контакс». Яка чудова нагода вихопити кохану з вічності — на тлі паркових дерев, мостів, палацових брам, під аркою, під новою парасолькою, в окулярах від сонця! Вони люблять одне одного, наче ангели — з тією лише різницею, що в ангелів не буває плоті й, відповідно, статевих ознак.
Степан Бандера, що його Сташинський убив приблизно через два роки, безумовно, подобався жінкам. «Подобався» загалом навіть не те слово — насправді він (харизматичний, містичний, революційний, безжальний) умів доводити їх до тихого й потаємного шалу. Від нього віяло владністю, а це, кажуть, сексі. Саме тому він так часто обводив круг пальця власних охоронців, зникаючи на довгі години в невідомості. Звичайно, він був цілком свідомий того, що в розстрільному списку радянських спецслужб незмінно лідирує з великим відривом від найближчих конкурентів. На ділі це означало неперервну смертельну загрозу — щохвилинну, щогодинну, двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень, без вихідних і святкових. Згідно з поширеним переказом на своє обрання очільником Організації Степан Бандера відреаґу-вав у спосіб відверто саркастичний: «Я приймаю ваш вирок смерті».
Але він робив усе для того, щоб якомога менше часу бувати під опікою своїх охоронців. Не кажучи про те, щоб засісти в якому-небудь вельми засекреченому сховищі, залягти на дно і не висовуватися. Такий варіант був би для нього навіть не смертю, а гіршим за смерть. Тож він висовувався і час до часу лишав з носом власних охоронців.
Чекісти чудово знали про цю його слабкість. Саме на ній вони наголошували у своїх інструкціях Сташинському, відсилаючи його на вистежування ворога номер один. Попри те історія цього вистежування страшенно довга і плутана. У ній є свій власний пунктир, означений кількома цілком тривіальними предметами на зразок мюнхенського телефонного довідника (ну чому, чому прізвище настільки законспірованого діяча, навіть і змінене, обов’язково мусило фігурувати на його сторінках разом із дійсною адресою проживання?!) або спершу зламаного, а потім щасливо підібраного ключа до вхідних дверей будинку за тією ж адресою.
Вбивати своїх ворогів у під’їздах, на сходових клітках або в ліфтах будинків, де вони проживають, є чимось на зразок фірмового стилю. Тому Сташинському так важливо було потрапити до того під’їзду і підстерегти Бандеру саме в ньому.
Дня 15 жовтня 1959 року, близько тринадцятої, вони на мить перетнулися всередині, у дверях вестибюля (ти туди? — а я звідти!), і навіть зустрілися поглядами, жертва і її жертва, Степан Бандера і Богдан Сташинський, СБ і БС — наче в дзеркалі, 50-літній чоловік і 28-літній молодик. Другий не вагаючись виконав першу службову заповідь «Убий!» і пустився навтьоки. Перший звалився з ніг щойно між третім і четвертим поверхом, при цьому так і не випустивши з рук паперові торбини зі щойно накупленими для дому, для сім’ї харчами, — та навіть нічого з них не розсипавши.
До кінця виконував свій обов’язок?