Відлуння любові: жінки
- Автор: Коллектив авторов
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Короткие романтические романы
Электронная книга - «Відлуння любові: жінки». Краткое содержание книги:
Щоб зрозуміти суть життя, варто подорожувати текстами авторок збірника, а потім, виринувши звідти, вдихнути на повні груди повітря свободи і справжніх почуттів і — головне — сповнене справжнім Коханням.
Крім того, ця книжка бере участь в благочинній акції: за її допомоги ми збираємо гроші для наших солдат, які зараз виборюють українську незалежність на сході України в зоні АТО.
Потрібно було за будь-яку ціну затягти Валентину сюди, щоб розвіялася, відсторонилася від похмурих думок. І Мар’яна пішла на хитрість, зателефонувала сестрі і призначила зустріч, ледь не плакала по телефону, хоч і боялася зурочити власне сімейне щастя. Вони так давно не бачились, і навіть розмовляли телефоном рідко — все не було часу на спілкування, яке з кожним роком ставало все більшою розкішшю.
Хоча Мар’яна народилася лише на рік пізніше за Валентину, але долі у них були дуже різні.
Валентина рано вийшла заміж, бо покохала свого Олега. Швидко народилася дитина, довелося покинути навчання: у ті лихі злиденні роки їхньої молодості треба було працювати, а не займатися саморозвитком. Невдовзі у молодій родині з’явився другий малюк.
Мар’яна ж ще зі школи полюбила іноземні мови. Вивчала спочатку англійську, слухаючи не повністю заглушений звук на іноземних піратських фільмах, які показували по телебаченню. Тоді всерйоз захопилася французькою. Їй пощастило проявити себе й в університеті, ще студенткою неодноразово побувати в Європі.
І поки Мар’яна займалася кар’єрою й зовсім не думала про жіноче щастя, Валентина виховувала дітей, боролася з безгрошів’ям. А тоді чоловік потрапив під скорочення, як це часто буває, зазирнув до пляшки, тоді ще раз і ще… Це вже був зовсім не той Олег, якого так палко кохала Валентина, і який перші букети квітів для своєї дівчини не купував, а потай збирав на клумбах центрального проспекту.
Діти росли, матір намагалася огородити їх і від батька, і від життєвих негараздів, й згодом Марічка та Сашко звикли, що все в родині для них, почали ображати Валентину. Не було дня, щоб бідна старша сестра не телефонувала молодшій і не плакалась у слухавку.
А тоді Валентина вирішила обрубати все це, почати життя з початку і поїхала на заробітки в Італію. Не знаючи ні мови, ні тутешніх звичаїв, за копійки, якщо порівнювати з тамтешніми робітниками, вона сім років доглядала старих італійців і надсилала гроші неповнолітнім дітям. Забувала на тій іноземній панщині Валентина і про свою вроду, і про те, що є жінкою, а в скайп виходила з телефону так, щоб не бачила сестричка її змученого обличчя.
Життя Мар’яни потроху йшло вгору, хоч і надто повільно. Замало було її краси і розуму, щоб лише власними силами досягти успіху. Потрібні були гроші та знайомства, і гроші великі, та й тусовки забирали і час, і фінанси, бо їхньому рівню треба було відповідати постійно.
Так і жили — кожна своїм життям. Обидві нещасливі, бачили, як піском крізь пальці збігає молодість, і нічим не могли зарадити.
Повернулася з Італії Валентина, не змогла більше жити на чужині. Постійно змінювала роботи Мар’яна, шукаючи кращого місця. Та ж добре там, де нас нема…
Про все це думала Мар’яна, чекаючи на старшу сестру у затишній кав’ярні і зігріваючись гіркою кавою без цукру. Так довго вона боролася, аж поки… ні про це навіть казати вголос якось боязко, щоб не злякати того метелика щастя, чиї тріпотливі крильця такі ж лагідні, як руки… Ні, про це теж краще не думати!
Мар’яна несвідомо торкнулася свого живота, її серце вже три місяці билося в унісон із маленьким серденьком чи то хлопчика, чи то дівчинки. Невідомо хто народиться, та й нащо про те знати? Дитина — це диво, особливо, коли тобі трохи за сорок, і той, хто подарував цьому диву життя разом із тобою, дивиться на тебе, мов на Мадонну.
Жінка глибоко зітхнула й відпила ковточок вже прохололої кави. Сестра затримувалася, і це насторожувало. Невже вирішила не приходити? Невже так само потопає у відчаї і не знає, чи клясти невдячних дітей та чоловіка-пияка, чи молитися за них усім святим?… Невже знову прагне залишитися на самоті зі своїм горем?
Від цих думок Мар’яну відволік якийсь рух біля дверей, і до кав’ярні увійшла висока білява жінка. Роззирнувшись, вона повісила свій сірий плащ, явно куплений навіть не позаминулого сезону, на вішак і попрямувала до столика біля вікна, де сиділа Мар’яна. Чорна сукня підкреслює худобу, біляве волосся охайно зібране на потилиці, та на обличчі майже немає косметики, й під очима залягли чорні тіні.
Мар’яна підвелася, упізнавши сестру, яку так довго не бачила.
— Привіт, сестричко, — мовила Мар’яна, коли вони обійнялися. — Ти пофарбувала волосся, Валю.
— Та я вже наполовину сива, Мар’янко, — осміхнулася вона, займаючи місце навпроти сестри. — Як ти, маленька?
Стільки років минуло, а вона все ще для Валентини маленька… Мар’яна опустила очі: як зізнатися, що вона обманула сестру, й у неї все гаразд? Обманула, бо інакше не докликалася б її ще кілька місяців…