Відлуння любові: жінки
- Автор: Коллектив авторов
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Короткие романтические романы
Электронная книга - «Відлуння любові: жінки». Краткое содержание книги:
Щоб зрозуміти суть життя, варто подорожувати текстами авторок збірника, а потім, виринувши звідти, вдихнути на повні груди повітря свободи і справжніх почуттів і — головне — сповнене справжнім Коханням.
Крім того, ця книжка бере участь в благочинній акції: за її допомоги ми збираємо гроші для наших солдат, які зараз виборюють українську незалежність на сході України в зоні АТО.
Цей удар для Олега був не таким болючим, як попередній. Були й інші, звісно, але, як кажуть в народі: «За одного битого двох небитих дають». А він вже був досить битий. Машина, куплена в кредит, виймала з його кишені достатньо коштів, та й взагалі…
— Сину, де твоя везучість? — запитувала мати.
Не знав, що відповісти. Витрачав на роботу весь свій час, а коштів вистачало на оплату кредиту — і — зовсім мало — залишалось на життя.
Проте навіть невезіння не може тривати вічно. В один день воно випарувалось невідомо як і куди — точно так, як і з’явилось.
— Пішло туди, звідки прийшло. Нарешті! — просіяла посмішкою мати, — вже тепер я за тебе спокійна.
І дійсно, від того дня, коли він познайомився з Надією, у нього все почало налагоджуватися.
Він в черговий раз поїхав у відрядження і черговий раз зупинився в готелі чужого міста. Гуляючи ввечері, почув крики — кричала Надія. Двоє хлопців напідпитку тягли її у сквер поблизу готелю.
Олег навіть подумати не встиг — давнє заняття боротьбою проявило себе миттєво.
На тому все б і закінчилось, але Надія не захотіла відпускати свого рятівника. Вони розмовляли, як добрі друзі, як давні знайомі. Виявилося, що в них так багато спільного!
Олег не будував щодо Надії жодних планів — і так все життя на колесах, а їздити з одного міста в інше він вже не хотів. Почав прощатися, та якось розмова зачепила місце народження і тривала далі…
Друга їх зустріч відбулася вже через тиждень в рідному місті, далі — більше. Саме тоді Олег чи не вперше відчув різницю між «кохати» і «бути коханим». В нього не вимагали вирішення якихось проблем, не виймали з кишені останнє — його просто любили. Його симпатія в закоханість переросла не одразу — оглядався, чекаючи якогось несподіваного удару, як це вже не раз траплялося. А удару не було. Вирішилася проблема з кредитом і його виплатою, щоправда, не без допомоги Надійчиного батька. В Олега знову з’явився свій магазин (попередній, оформлений не на нього, він мусив віддати колись Лесі). З’явилися нові шанси, нові можливості, а пройшло небагато часу — всього пів року. Він знову став «щасливчиком» і «везунчиком», хоч сам не знав, звідкіля береться щастя і везіння.
…Думки летіли швидко, шугаючи то в минуле, то в майбутнє. Машина виїхала на трасу. Дощ падав, заколисуючи усіх, хто спав. Олег прилаштувався за вантажівкою і їхав, зв’язуючи думками роботу, родину, себе. Час від часу поглядав на сплячу Надію — у нього знову з’являлося почуття відповідальності за жінку, але тепер це не було настільки обтяжливим для нього.
Позаду сигналив, йдучи на обгін, невгамовний водій фольксвагена.
— Та куди ж тебе несе? — стиха вилаявся Олег, — і чого б я обганяв на такому крутому підйомі?
…Попереду засигналили машини. Олег взяв ліворуч, щоб заглянути, що трапилось. Вилаявся ще раз — так і є, фольксваген «поцілувався» з кимось. Нічого страшного — в сорочці народився хлопчина — тільки розвернуло на сковзкій дорозі і фару підм’яв. Словом, легкий переляк.
— Пощастило, — подумав, проїжджаючи повз нього.
— Не обігнав, — розводячи руки в сторони, чомусь усміхався до Олега молодий водій.
– І чого б це я випробовував стільки раз за ніч свою долю? — буркнув Олег і осікся, згадавши, що ті ж слова стільки раз він чув від матері.
До ранку він декілька раз виходив з машини — робив зарядку, проганяючи сон, годину подрімав поблизу заправки — це стандартний водійський арсенал засобів для того, щоб успішно добратися до місця призначення. Вже сіріло. Знову з’явився білий молодий туман, але вже не вечірній, а ранковий.
Надія здивовано дивилася на Олега — вона ж так боролась зі сном, але таки заснула! Як вона проспала цілу ніч? Розтирала затерпле плече і усміхалась.
— Знову туман? — запитала ледь захриплим, ще сонним, голосом.
— Як бачиш, — Олег їхав далі, вдивляючись в дорогу. Дощ закінчився. З білого молока туману виринало біло-жовте колесо і мережило своїм ранковим сонячним світлом довкілля, нанизувало росяні перли на оксамитовий покірний смарагд трав.
Олег зупинив машину на узбіччі. Поцілунок освіжив Надіїн рум’янець.
Обоє вийшли з машини. Минуле, як ніч, що пройшла, відлетіло у забуття. Їх чекав новий день, сповнений сонця, зелені і літа.
м. Львів
Наталія Дев’ятко
Сестри
У цю кав’ярню Мар’яна хотіла привести сестру вже давно. Смачна кава, шоколад, цукерки та різноманітні смаколики. Тут було затишно, а коричневі кольори і старі фотографії надавали приміщенню якоїсь неймовірної, казкової атмосфери. Здавалося, що час зупинився у цих стінах, і всі проблеми залишилися за вікном.