Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

Цих переможних залпів, гуркоту гарматного грому над нашою столицею учасники Корсунь-Шевченківської операції не чули. Вони були далеко від Москви — визволяли землю прекрасної України від фашистської нечисті. Проте воїни знали: Батьківщина славить подвиг героїв 2 і 1 Українських фронтів. Це було, як кажуть у народі, саме на нашій вулиці свято.

Земля ще густо пахла горілим, диміла і здригалась від могутніх вибухів. І хоч не завжди можна було піднятися на повний зріст над окопами й укриттями, але свято перемоги вже відчував кожний.

Війська 2 Українського фронту, яким у той час командував генерал армії І. С. Конєв, і війська 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна на вирішальних ділянках вщент розбили ворога і, з’єднавшись у районі Звенигородки і Шполи, замкнули кільце оточення навколо угруповання противника, яке діяло на північ від цих населених пунктів.

У скупих рядках Наказу Верховного Головнокомандуючого мова йшла саме про воїнів, які відзначилися в тих боях. Це були війська генерал-лейтенанта І. В. Галаніна, гейерал-майора О. І. Рижова, генерал-лейтенанта П. Ф. Жмаченка, генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка, генерал-лейтенанта К. А. Коротеева, генерал-майора М. І. Бірюкова, генерал-майора Акименка, генерал-майора П. І. Фоменка, генерал-майора Шмиги, генерал-майора I. М. Пузикова; кавалеристи генерал-майора О. Г. Селіванова; танкісти генерал-полковника танкових військ П. О. Ротмістрова, генерал-лейтенанта танкових військ А. П Кравченка, генерал-майора танкових військ І. Ф. Кириченка, генерал-майора танкових військ В. І. Полозкова, генерал-лейтенанта танкових військ Алексеева, генерал-лейтенанта танкових військ Волкова; артилеристи генерал-полковника артилерії Варенцова, генерал-лейтенанта артилерії М. С. Фоміна, генерал-майора артилерії Гусарова, генерал-майора артилерії Фаустова, генерал-майора артилерії Д. Є. Глебова, генерал-майора артилерії Лебедева, полковника Зикова; льотчики генерал-лейтенанта авіації С. Я. Красовського і генерал-лейтенанта авіації С. К. Горюнова.

У той час мені, начальникові штабу 2 Українського фронту, на все життя западали в пам’ять назви українських міст, сіл, селищ, до найдрібніших деталей була знайома обстановка. Пригадується, як шугала тоді і біснувалась навколо задимлених, забризканих багнюкою хаток, над попелищами і урвищами жорстока війна, як затихала потім, відходячи все далі й далі на захід.

У Велику Вітчизняну війну нашими військами було проведено немало визначних операцій. Вони повністю вивчені й оцінені, кожній з цих операцій історія відвела певне місце, вказала на її значення. Згадуючи про Корсунь-Шевченківську операцію, я хотів би зауважити, що вона не випадково названа однією з видатних операцій Червоної армії по оточенню і знищенню великого угруповання німецько-фашистських військ.

Наступ радянських військ на Правобережній Україні почався в січні 1944 року. Як результат удару 2 Українського фронту на кіровоградському напрямку і наступу військ 1 Українського фронту на південний захід від Києва був глибокий охват флангів ворожого угруповання, що діяло в районі Корсуня-Шевченківського. Цей район заходив у розташування радянських військ великим виступом, вершина якого досягала Дніпра біля Канева. Основа виступу мала 130 кілометрів завширшки, а його площа становила близько 10 тисяч квадратних кілометрів [1, 53].

Події, зв’язані з Корсунь-Шевченківською операцією, розгортались в основному у цьому районі. Противник з незвичайною впертістю утримував корсунь-шевченківський плацдарм, розраховуючи використати його для нанесення флангових ударів по військах 1 і 2 Українських фронтів, щоб перешкодити їх з’єднанню. Природно, утримання цієї величезної дуги, утвореної лінією фронту, сковувало значну кількість наших сил. Та два Українські фронти невпинно об’єднували свої сили, загрожуючи оточенням німецькому угрупованню. Здавалося б, обстановка для противника ставала дедалі яснішою. Однак німецько-фашистське командування продовжувало чинити шалений опір, вважаючи, очевидно, таке велике оточення неможливим.

У цих умовах радянське військове командування й вирішило зустрічними ударами двох Українських фронтів в основу дуги оточити угруповання ворога.

Задум, безперечно, був дуже сміливий. Справа в тому, що здійснення його вимагало особливої точності, оперативності в керівництві військами, чіткого узгодження дій двох фронтів. На успіх можна було розраховувати лише в тому разі, якщо удар буде стрімкий, точний, темп наступу високий. Будь-яке зволікання могло спричинитися до серйозної небезпеки. Наші війська повинні заглибитися в розташування противника на велику відстань — до 75 кілометрів — порівняно вузьким клином, маючи відкриті фланги. А це небезпечно.