Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Держава будуватиметься на принципах народного самоврядування, солідаризму і соборності. Вчора також було створено сенат України-Руси — тимчасовий законодавчий орган до часу проведення загальних виборів через чотири місяці…
Гайдук вухам своїм не повірив — адже домовлялися вибори провести за рік.
— … На чолі сенату стоїть відома політична діячка, вірна союзниця нашої партії КУНА Індіра Голембієвська.
Ім'я Індіри зустріли з набагато більшим ентузіазмом, ніж попередні повідомлення. На майдані легко було помітити людей азійського вигляду, що прийшли з Киів-Ежк за наказом Волі мости через Дніпро були розблоковані відомством Чаленка.
«Інді! Інді!» — скандували люди, що скупчились навколо пам'ятника Хмельницькому.
Василь Воля підніс руки і зі щасливою усмішкою, що освітлювала його обличчя, чекав, аж доки стихне радість прибічників Голембієвської.
— Головою уряду обрано видатного економіста, вченого, менеджера і бізнесмена Никанора Петропавловича Єфім'єва.
Кремезний чоловік — колишній чемпіон світу з реслінгу — вийшов уперед, незграбно вклонившись натовпу, наче на килимі перед боєм: мідне широке обличчя з вузько поставленими очима було незворушне, хоча на губах можна було помітити ознаки переможної усмішки. Натовп, в якому стояли качки з рейдерських бригад Єфім'єва, привітав голову ДУР (Донецько-української республіки) розбійним посвистом.
Індіра Голембієвська, вдягнена в темно-червоне шерстяне сарі (Гайдук чомусь згадав виставу з давньогрецької історії на саміті ОГБ в Афінах), підійшла до мікрофона. Кармінова цятка на смаглявому чолі Індіри здалася Гайдукові знаком лазерного прицілу, й він нервово зіщулився, наче перед пострілом. Але все обійшлося. Незрівнянний низький голос Інді прозвучав притягально, так, наче вона запрошувала кожного чоловіка зосібна на побачення.
— Дорогі друзі, мені приємно представити вам видатного революціонера, борця за нову державність, одноголосно обраного вчора — першого президента держави Україна-Русь, брата Василя Волю! Во-ля! Во-ля! — гукнула Індіра.
Нарешті злива овацій і схвальних вигуків, що охопила майдан, сповнила тріумфуюче серце Волі справжнім щастям. Хор семінаристів гримнув «Многая літа».
Розчулений президент тричі низько вклонився майдану, схрестивши руки на грудях, і знову взявся за мікрофон.
— Брати і сестри! — дзвінко, по-юнацьки пролунав його голос. — Сьогодні на майдані зустрілися давня історія України-Руси та її майбутнє. Я вклоняюся вам, молоді рідновіри! Ви залишились вірними нашому богу Перуну, богу звитяги, громів і блискавок, — і за це слава вам! Слава!
У відповідь молоді люди в білому ревнули: «Перун — Русь — Слава! Перун — Русь — Слава! Воля — Русь! Воля — Русь! Слава!»
— Як вам подобаються ці пердуністи? — прошепотів Невінчаний на вухо Гайдукові так голосно, що викликав невдоволення Олі, цілком захопленої цим дійством.
— Не забудьмо цей день, брати і сестри, — Воля вже повністю заволодів увагою десятків тисяч киян, що згромадились на майдані. — Шістнадцяте березня, четвер. Згадаємо, що четвер — це Перунів день. Відтепер четвер — наше державне і національне свято.
«Що він верзе, цей пердуніст? — з відразою думав Гайдук. — Патетика, особливо коли її забагато, — як неякісне пальне, від якого стріляють двигуни і виникає великий сморід. Уявляю, що думає зараз митрополит Ізидор!»
Воля, наче вловивши в повітрі ці думки, раптово розвернув курс своєї, здавалося б, уже некерованої здоровим політичним глуздом промови на сто вісімдесят градусів.
— Але також згадаймо, брати і сестри, іншу, не менш величну гілку нашої цивілізації: християнство! — здавалося, Воля, світле волосся якого ворушив вітер, що посилювався, летить над Софійським майданом, над притемненим Києвом та сірими сутінками України. — Нагадаю, що саме шістнадцятого березня 1241 року, після знищення Києва монгольською ордою, на території Софійського собору, тут, поряд з нами, — Воля витягнув праву руку у напрямку церкви, — сталося чудесне явлення ікони Божої Матері Київської держави: Божа мати в князівській короні і червоній мантії тримала в своїх руках державні символи Київської Русі, а на колінах Богородиці сидів син її Ісус… Це чудо шістнадцятого березня нагадало всім зневіреним, що прийде час і відродиться могутня держава.