Україна у революційну добу. Рік 1919

Майже усю першу половину 1919 р. Червона армія здійснювала наступальні операції, котрі, як можна судити уже з матеріалів попередніх розділів, розвивалися переважно успішно (окремої уваги заслуговує боротьба за Донбас, яка набула великої гостроти і масштабності через дії денікінців уже з весни), лише поступово розширюючи сферу запровадження начал соціалістичного ладу.

Більшовики України надавали першочергової ваги закріпленню радянської влади на місцях. На зміну тимчасових, надзвичайних інституцій, якими були в процесі боротьби з Директорією воєнно- революційні комітети, оперативно приходили ради робітничих, селянських, червоноармійських депутатів як постійно діючі органи влади. Ревкоми виконали ті завдання, які перед ними ставилися уже на січень-лютий 1919 р. Тому повсемісно були проведені вибори до рад, у яких комуністи здобули абсолютну перевагу.

Так, серед делегатів з'їзду рад Чернігівщини члени КП(б)У становили 94 %, Катеринославщини — 70, Харківщини — понад 67 %. Обрані з'їздами губвиконкоми очолили комуністи: Харківський — П. Кін, Київський — А. Бубнов, Катеринославський — В. Аверін, Чернігівський — Ю. Коцюбинський[560].

Докорінно змінилося становище КП(б)У. Вперше після утворення вона працювала легально, виконуючи функції правлячої партії. Нові умови діяльності вимагали реорганізації структури — від ЦК до партосередків.

Замість Закордонного і Виконавчого бюро ЦК була утворена Президія, ліквідовані обласні партійні комітети. Головною ланкою структури ставали губкоми, посилилася роль повітових комітетів, йшов активний процес утворення волосних парторганізацій та осередків. У цей час їх налічувалося понад 400. КП(б)У швидко зростала чисельно. На початку березня у її лавах нараховувалося близько 23 тис. комуністів.

Перспективи соціалістичного і державного будівництва в республіці накреслив ІІІ з'їзд КП(б)У, який проходив 1–6 березня 1919 р. у Харкові. Це був перший з'їзд комуністів України, що відбувся на території України, оскільки перші два через австро- німецьку окупацію повинні були збиратися в Москві. Не змогли прислати на форум своїх посланців організації низки районів Донбасу, Подільської губерній, Криму, Одеси, де знаходилися ворожі радянській владі війська Денікіна, Директорії й Антанти.

Серед 17 питань особливого значення набули: звітна доповідь ЦК КП(б)У, ставлення до дрібнобуржуазних партій, про з'їзд Рад, про радянську Конституцію, закон про землю, продовольче питання, про організацію промисловості.

На з'їзді з новою силою вибухнули суперечки між «лівими» і правими. Після звіту ЦК зі співдоповіддю виступив Г. Пятаков, який запропонував і власний проект резолюції, протиставивши його варіанту внесеному прибічником правих К. Ворошиловим. Перша зібрала 99 голосів, друга — 92, 5 делегатів утрималися. У резолюції, що дістала назву «Про ставлення до ЦК, обраного II з'їздом КП(бУ», давалася негативна оцінка діяльності Центрального Комітету за звітний період. Виходячи з цього, ухвалювалося: «1. Визнати тактику ЦК неправильною. 2. Визнати ЦК нездатним керувати Комуністичною пролетарською партією у період загострення громадянської війни»[561]. Схваленню такої резолюції сприяло невдоволення частини місцевих працівників слабкою організаційною діяльністю правих у ЦК КП(б)У, його нерішучістю у здійсненні лінії партії. На результатах голосування відбилося і те, що делегати з підпілля були недостатньо ознайомлені з розбіжностями у керівному ядрі КП(б)У і нерідко керувалися емоціями, виявляли почуття революційного нетерпіння, революційного романтизму.

Гостра полеміка, якою супроводжувалося обговорення на з'їзді звіту ЦК, стосувалася головним чином минулої діяльності КП(б)У і значно меншою мірою виявлялася у визначенні поточної і перспективної політики.

Делегати із захопленням привітали повідомлення, що надійшло 3 березня 1919 р., про перші перемоги Червоної армії над військами Антанти під Миколаєвом і Херсоном, надіслали Задніпровській дивізії вітальну телеграму.

III з'їзд КП(б)У розглянув питання про вироблення Конституції УРСР (доповідач — нарком юстиції України О. Хмельницький).

У прийнятій з'їздом резолюції визнавалося необхідним взяти за основу Конституцію Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, доповнивши її змінами, зумовленими місцевими, українськими, умовами.

У доповіді Я. Яковлева (Епштейна) про ставлення до дрібнобуржуазних партій, у виступах делегатів діяльність цих партій оцінювалася у цілому як ворожа інтересам робітничо-селянської влади, інтересам трудящих. Однак у певній тактичній лінії більшовиків України щодо деяких з них виникали розбіжності. Я. Яковлев відзначив, що у зв'язку з ростом авторитету ленінської партії і зміцненням Радянської влади дрібнобуржуазні партії, у яких відбувається процес розкладання і розпаду, неухильно втрачають вплив на робітничі маси, визначився поворот їхніх окремих елементів убік пролетаріату і закликав більшовиків використовувати цю обставину. Тому, піддавши суворій критиці політику меншовиків, есерів, українських національних партій, він висловився за можливість входження до складу радянських органів лівих українських есерів- боротьбистів.