Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.
- Автор: Кіндратенко А. М.
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.». Краткое содержание книги:
Загальноприйняте уявлення про гунів як про кочові азійські орди, що прийшли в Русь-Україну з Азії, яке подається в монографіях, підручниках та посібниках, є безпідставним наслідком фантазії на історичну тему, не грунтується ні на яких археологічних, етнографічних, лінгвістичних чи історичних даних, і має бути відхилене як хибне
Скіл же взагалі був скіфським царем від матері гречанки, що навчила його грецької мови та письма. Хоч він і панував над скіфами, але не вподобав їхнього способу життя, бо вихований був на грецьких звичаях. В грецькому місті борисфенітів він побудував гарний та великий дім й узяв собі звідти дружину, часто там бував, залишаючи напризволяще військо та державні справи, вбирався у грецький одяг й присвятив себе богові вина Вакху. "А скіфи насміхалися з греків за поклоніння Вакхові. Вони кажуть, що не годиться вишуковувати собі такого бога, що наказує людям шаленіти". Та хтось із греків розповів скіфам, що їхній цар також шаленіє. Тоді вони обрали собі царем його брата Оксамасада, а той наказав вбити Скіла. "Так скіфи тримаються своїх звичаїв, а хто приймає чужі, то його так карають", закінчує Геродот ці дві оповіді.
Варто було б і нам так само винагороджувати хоча б тих, хто, використовуючи владу та засоби інформації, вперто і планомірно нав'язує нам розпусту, збоченство, насильство, жорстокість та інші надбання юдаїзму.
18Сорогси — одне з числа гунських, тобто кочових причорноморських племен, повинно бути співставлено із сарагурами. Це п'яте угро-фінське плем'я, яке називає Пріск, і з усіма скіфи ведуть війну, бо всі вони намагаються звільнитися від їхньої залежности. Аби скіфи справді належали до угро-фінів, то не ворогували б із своїми родичами, а об'єднувались з ними проти спільних ворогів: готів, аланів, слов'ян, римлян, бо вдача цих народів та тюрок-кочовиків різко відмінні. Відомо, що чвари між племенами одного народу настільки його послабляють, що він не здатний до відсічі навіть зовнішньої навали, де там вже завойовувати інші народи. "Гуни" ж успішно воювали з усіма оточуючими їх сильними народами.
Цікаво також, що Пріск пише у множині "взялися за підкорення інших народів, що жили у Скіфії". Але на цей час у Скіфії залишились лише слов'яни та кочові тюркські племена, частина з яких допомагала "гунам" у війні з аланами та готами в кінці IV ст., інші, можливо, підійшли з-за Волги: адже готи пішли далеко на захід, алани були розсіяні (одні змандрували на захід, інші злилися з "гунами", треті принишкли на Північному Кавказі). Немає ніяких свідчень, щоб гуни підкоряли антів, тобто, самі себе, залишається єдине: наші предки анти взялися за підкорення кочових тюркських племен, які прагнули свободи.
Тюркських племен було багато і вони не могли об'єднатися проти спільного ворога — антів-праукраїнців ("скіфів"). Тут і справді підтверджується характеристика, яку дав кочовикам А.Марцелін: "не знають вони над собою суворої царської влади" [5,31.2.7].
19Цей уривок відсутній в перекладі Г.Дестуніса, очевидно, він про нього не знав. Уривок є в перекладі В.Латишева. Я пронумерував його числом 2, так зручніше, отже, наступна нумерація Г.Дестуніса та В.Латишева уривків Пріска тепер зміщується.
20Наїсс (сучасний Ніш) — значне місто у Верхній Мезії на річці Нішаві, що впадає в Південну Мораву, Іллірійська префектура.
21Назва річки спотворена. Річка, на якій знаходився Наїсс (сучасний Ніш), зараз називається Нішава.
22Прекрасний опис того, як "гуни" брали фортецю за допомогою найсучасніших облогових знарядь. Очевидно, так само вони брали і фортеці Боспорського царства на початку 370-х років. Але для цього треба було мати значний військовий досвід і майстерність землеробів для виготовлення таких облогових машин.
Цікаво порівняти описаний Пріском спосіб ведення облоги міста Наїсса нашими предками та ведення облоги германським військом вандалів у Північній Африці. Події відбувалися майже в один і той самий час і з тим самим противником — Східно-Римською (Візантійською) імперією. Ось як воювали і брали міста вандали: "Вони не везли із собою ніяких облогових знарядь і не мали ні найменшого уявлення про мистецтво війни. Тому ми можемо припустити, що в дійсности вони час від часу застосовували певні військові хитрощі, як повідомляє єпископ пізньовандальського періоду Віктор із Віти: вони збирали населення околиць і гнали його на міста, щоб просуватися'під прикриттям цього живого щита або ж отруїти місцевість трупами цих людей. Подібний спосіб дій засвідчений пізніше у монголів Чінгіз-хана" [15, с.61].