Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Потім вони облишили один одного, запосміхалися з полегкістю, бо їм здалося, що з минулим і справді покінчили, і тваринний страх на якусь мить відступився від них.
Божко почав струшувати брезент.
— Хлопці, — підвів він голову, — а тепер погуляємо, розважимось! Відзначимо!.. Старик Бородкін, давай з нами… Сьогодні за все плачу я!
Сяк-так загорнувши і кинувши брезент у багажник, Божко сів за руль.
Уже в машині комірник раптом сказав:
— Ну, верстати наші, в які вкладено стільки грошей, нехай пропадають. Кінець, то кінець! Що ж поробиш, — зітхав він. — Але вже готова продукція, не пропадати ж їй!.. Це все одно, що засунути руку собі в кишеню і викинути гроші у воду. Ви бачили де-небудь таких йолопів?.. У мене на складі чотири тисячі беретів, які треба перекинути в крамниці. Якось продадуть. Майте на увазі, далі тримати їх на території неможливо. Непомітно знищити, спалити абощо теж не вдасться. Залишається одне — вивезти… Питання тільки — як? Наші вантажні машини міліція топер буде перевіряти. Вихід один…
— Я не буду возити, — різко перебив Божко. — За мною вже ув'язалась якась машина… Нехай Одур.
— «Москвич» не має такого місткого багажника, «мерседес» усе місто знає, — зауважив Штром.
— Помножте, Божко, півтора карбованця на чотири тисячі, — неголосно сказав Бородкін. — Це зарплата головного інженера за два роки, навіть більше. А ви за тиждень непомітно перевезете.
— Хай вони згорять, ваші берети!
— Не мої, а наші… — уточнив комірник.
— За день, звичайно, все не закриєш, — зауважив Басистий. — І всі кінці у воду не сховаєш. Різальні верстати відразу на гостівські норми переводити теж небезпечно. Робітники помітять. Проведемо нібито профілактичний огляд і побіжно, одного за одним відрегулюємо. Не кваплячись, потроху…
— Те саме і з пластмасою. У мене на складі завал, — вкинув Бородкін. — Її теж треба вивезти… Але куди? То, може, краще пропустити і її через преси і вивезти у вигляді іграшок… До кінця місяця впораємось. А тоді вже й справді — квит…
— Але ж ми тільки що присягалися покінчити! — розгублено пробурмотів Божко.
— Дім горить, а годинник цокає, — філософськи зауважив Штром. — А годинник іде, — повторив він. — Життя ніколи не зупиняється, шановний, і все ще, може, якось обійдеться…
Божко спересердя збільшив газ. Машину сіпнуло, і вона немов вистрибнула на шосе, яке вело до Корчуватого[11].
Удав і кролик
Інна прогулювалася майже пустельною вулицею на Першотравневому масиві[12]. Виглядала Божка. Він сказав чекати о сьомій, а вже було чверть на восьму.
Дівчина нервово міряла вулицю сюди й туди, боячись далеко відійти від рогу, на якому мала зустрітися з коханим.
Вона не звикла чекати. Звичайно чекали її. Тепер було навпаки. Вона хвилювалася, щохвилини поглядаючи на годинника, нервово поправляла на собі капелюшок, обсмикувала коротеньке пальтечко, яке не рятувало від холодного вітру, і не спускала очей з тьмяно освітленої вулиці.
Вузьким тротуаром зрідка поспішали люди. Інна пильно вглядалася в кожну постать. Іноді їй здавалося, що бачить Божка, і тоді кидалася навздогін, але через кілька кроків розчаровано зупинялася. Машини, які вона проводжала нетерплячим поглядом, — бо Андрій міг приїхати «Волгою», — не зменшуючи швидкості, пролітали повз неї…
Не розуміла, що з нею коїться останнім часом. Отак буває перед грозою, коли щось стискає серце, так буває, коли над людиною тяжіє причіплива думка або мучить непереборний потяг. Усі думки, всі почуття, всі бажання сходилися на одному: Андрій! Після поїздки з ним на свята до Харкова відчула себе так, ніби перестала бути сама собою, Інною Паволоцькою, а вся розчинилася в особі Божка, стала його тінню. Йшла покірно, куди кликав, казала те, що йому хотілося почути, робила, що вимагав його погляд. Не могла вийти з-під чужої волі, втратила свою, свої бажання, інтерес до всього, що не стосувалося її кумира.
Іноді, на короткий час, вона немов прокидалася від цього солодкого і тяжкого сну й злякано думала: що з нею робиться, чим усе це закінчиться?! Але варто було Андрієві Севастяновичу ласкаво глянути на неї, поманити пальцем, промовити слово, як знову ладна була йти з ним хоч на край світу.
Юрія майже не згадувала. Якось спав на думку телефонний дзвінок, коли юнак намагався утримати її від поїздки в Харків. Який наївний, смішний! І якою вона сама була смішною дитиною, коли їй подобався цей прямолінійний хлопчак. Відчувала тепер, що той дитинний час уже минув для неї навіки.
11
Корчувате — історична місцевість, поселення на пд. — сх. околиці Києва. Розташоване вздовж частини Столичного шосе, вулиці Набережно-Корчуватської на правобережжі Дніпра.
12
Першотравневий масив — перший житловий масив Києва. Забудова розпочалася у 1957 році, основна забудова здійснена впродовж 1959–1963 років. Домінують 5-поверхові «хрущовки» із вкрапленням багатоповерхівок пізнішого часу. Назва масиву походить від колишнього селища імені Першого Травня, що було забудоване наприкінці 1920-х років.