Хижа
- Автор: Янг Уильям Пол
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книгоноша
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Хижа». Краткое содержание книги:
До поверхні озера стрімко кинувся яструб, залишаючи після себе полум’я барв смородини, сливи й персика, але в останню мить він призупинився, аби оглянути поверхню. Під час польоту іскри, наче сніжинки, падали у воду з його крил. За ним вистрибнула з води райдужна форель, ніби глузуючи з мисливця, який зазнав невдачі, потім занурилася вглиб, вода заграла розмаїттям кольорів та відтінків.
Сказати, що Мак бачив життя в усій його красі, — означає не сказати нічого. Здавалося, він був присутній в усіх місцях одночасно. Увагу привернули двоє ведмежат, які перекидалися в траві біля матері, приминаючи охру, м’яту й ліщину. Вони ніби жартували одне з одним своєю мовою. Відчувши, що може торкнутися їх, не зрушивши з того місця, де стояв, Мак, не роздумуючи, простягнув руку. Проте, коли зрозумів, що також сяє, відступив. Він подивився на свої дивовижні руки, чітко видимі в каскадах кольорових вогнів, що облягали їх, наче рукавички. Кинувши погляд на своє тіло, переконався, що повністю потопає в світлі. Це було вбрання чистоти й святості, яке давало йому свободу й гідність.
Мак усвідомив, що вже не відчуває болю, навіть у щиколотках, які раніше завжди нили. Насправді він ще ніколи не почувався так добре. Думалось ясно, він глибоко вдихав нічні аромати садових квітів, деякі з яких уже прокидалися, щоб святкувати новий день.
Несподівана радість наповнила Мака, і він почав підстрибувати, повільно здіймаючись у повітря й м’яко приземляючись. «Це наче уві сні», — подумав він.
Потім він побачив вогні. Цяточки виходили з лісу й, поступово сходячись в одну точку, рухалися до луки, на краю якої стояли Мак і Сарайю. Він уже бачив, як вогники заполонили верхівки найближчих гір, то з’являлися, то зникали, прокладаючи собі шлях незвіданими стежками.
І ось нарешті на луці з’явилися… діти. Це не свічки, а вони самі випромінювали світло. Діти були вдягнуті в національні костюми, як здалося Макові, всіх народів світу. Щоправда, він упізнав лише кілька, але це не мало значення. То були діти Землі — Татові діти. Вони вийшли тихо й граційно, обличчя сяяли задоволенням і миром, молодші трималися за руки старших.
На мить Мак припустив, що серед дітей могла бути Міссі, і навіть почав шукати її поглядом, але швидко відмовився від цієї ідеї. Він вирішив: якби вона була там і хотіла з ним побачитися, то обов’язково б сама прибігла. Діти утворили на луці величезне коло з вузеньким проходом, який вів у самісінький центр прямо від того місця, де стояв Мак. Коли вони шепотілися й посміювалися, можна було побачити спалахи, що нагадували світло ліхтариків на переповненому стадіоні. Хоча Мак не мав жодного уявлення про те, що відбувалося, діти однозначно розуміли і з нетерпінням чогось очікували.
У просіці з протилежного боку утворилося ще одне коло, цього разу з більших вогнів, що, як здогадувався Мак, випромінювали дорослі, різнобарвно блискучі, але покірливі.
Раптом Мак побачив незвичайну сцену. Здавалося, з одним із вогнів у зовнішньому колі щось відбувається. На якусь мить фіолетові й кольору слонової кістки спалахи утворили арку, що вела до місця, де вони стояли. Потім з’явилося сяйво яскраво-червоного полум’я, схожого чи то на орхідею, чи то на золото, що виривалося у тому ж напрямку, освітлюючи густу темряву лише для того, щоб згаснути й знову повернутися туди, звідки вийшло.
Сарайю всміхнулася.
— Що відбувається? — пошепки запитав Мак.
— Одній людині не терпиться поділитися тим, що вона відчуває.
Хай би хто цебув, він не міг стриматися й заважав тим, що стояли поруч. Коли спалахи світла досягли дитячого кола, став помітним ефект хвиль, що поширювалися навкруги. Діти, які стояли найближче, здавалося, відповідають йому взаємністю. Поєднання світла з кожним із них, на думку Мака, було унікальною й цілеспрямованою відповіддю тому, хто спричинив таке сум’яття.
— Я досі не можу збагнути, — знову прошепотів Мак.
— Маккензі, поєднання кольору й світла в кожної людини своє. Воно ніколи не повторюється. Серед них навіть немає схожого на інші. Тут ми можемо бачити одне одного такими, якими ми є, а це означає, що індивідуальність кожної людини, зокрема її почуття, відображаються в кольорі й світлі.