Історія польсько-українських конфліктів т.1

«У провінції, — історик вертається до основного тексту, — національну проблему в свої «міцні» руки брали не тільки командири корпусів і дивізій, але й коменданти малих гарнізонів. Старостинство і відповідно адміністративну і політичну владу в повітах все частіше віддавали поручникам і капітанам, які з цією метою переходили з війська до цивільної державної служби. Політику стосовно меншості зводили до трьох спрощених принципів:

— не об'єднувати «національно небезпечних», тобто відгороджувати Волинь, як тільки можна, і від Малопольщі, і від Полісся;

— на територіях, виділених для української «меншості», «не морочити собі голову, а просто тримати за лоб»;

— підтримувати польський елемент у містах і на селі, особливо військове осадництво, розбудовувати польські організації, серед православних вишукувати «колишніх поляків», творити сільську шляхту, обмежувати ресурси і впливи православ'я, сприяти католицтву в зайнятті домінуючої позиції. Абсолютна більшість польського суспільства на Волині йшла за військом і його «політикою». Народова Партія у «трамтадратській» поведінці військових слушно бачила посилену луну від власної програми, інші, хоча й не праві за переконаннями, вважали, що у боротьбі за «порятунок польськості на Волині» повинні дотримуватись національної солідарності, а різниця у політичних поглядах повинна відійти на дальший план. Юзевський — відважний, компетентний, витривалий — не думав відступати чи підпорядковуватись. У боротьбі з ним не гребували жодними засобами. Старост, які підтримували його і були невійськового походження, тероризували, хто не піддавався — після гучних переслідувань усували, коменданти поліції нав'язували обов'язок покори, а самого Юзевського зневажали у пресі, запекло атакували кожну його дію чи рішення, звинувачували у діяльності на шкоду державі, методами з арсеналу традиції Народової Партії підбурювали проти нього громадську думку в усій Польщі. У Варшаві, де аж занадто активним союзником війська було Міністерство правосуддя Грабовського, різко виступали проти Юзевського, вимагали його «негайного відкликання», а прем'єру навіть погрожували, що «обурені офіцери попросту застрелять його як зрадника»[40].