Історія польсько-українських конфліктів т.1
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-49-8
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.1». Краткое содержание книги:
Друга частина «Репресії Другої Речі Посполитої» охоплює період міжвоєнного двадцятиріччя і показує польсько-українські стосунки на основі авторського тексту, документів та інших публікацій, які підтверджують і доповнюють виклад.
Ліквідація старих, добре розвинутих осередків усунула з суспільного життя майже всю українську інтелігенцію на Волині. Вона не була і не могла бути численною, коли випускник сільської загальної школи, звідки походила більшість української молоді, після семи років навчання виходив зі свідоцтвом чотирикласної освіти. Ця молодь не була придатною також для реалізації волинської програми, бо була заражена мікробом трефної ідеології. Тому Юзевський спирався на групу українських емігрантів з колишньої Української Народної Республіки, з якими співпрацював в уряді Петлюри, притягнув також поляків, які походили з Наддніпрянщини. Ця група, яка складалась лише з кількох людей, утворила Волинське українське об'єднання (ВУО), замислене певною мірою як заміна колишній «Просвіті». Діячі ВУО увійшли до сейму і сенату за списками Безпартійного блоку співпраці з урядом (ББСУ) як представники волинських українців. Але ВУО не здобуло популярності у масах — зібрало лише 6000 членів. Українське суспільство прохолодно ставилось до діячів ВУО, вважаючи їх кар'єристами, часто зрадниками, які за «миску чечевиці» готові продати полякам рідного батька.
Як досвідчений політик, Юзевський повинен був розуміти, що для реалізації волинської програми потрібні нові кадри, не обтяжені багажем минулого. їх підготовку почав знаменитий Кременецький ліцей. Спираючись на досвід датського педагога М. Грундтвіга, ліцей відкрив у 1932 році народний університет у Михайлівці, повіт Дубно. Щороку там відбувались по два 4-місячні курси для молоді (чоловічий і жіночий), які підготовляли сільських громадських діячів до ведення культурно-освітньої роботи і поширення ідей польсько-української співпраці. Для розвитку волинського села це був хороший задум, оскільки лише у самій лише Михайлівці навчено до війни близько 300 слухачів. У 1935 р. було відкрито другий народний університет у Ружині коло Ковеля під керівництвом відомого народного діяча Казімєжа Банаха, пізніше начальника штабу Батальйонів Хлопських. Третій НУ, відкритий у 1939 р. у Малинську, повіт Костопіль, не встиг випустити слухачів.
Гірше було з ідеєю польсько-української співпраці. Галина Юршова — керівник НУ в Михайлівці, прекрасний педагог, психолог і вихователь, постала перед складним завданням поєднання двох стихій — польської і української. Народний університет був, мабуть, єдиним місцем на Волині, де не тільки можна було, але й треба було висловлювати відкрито свої погляди. Слухачів інформували, що їхні висловлювання напевно не потраплять до поліцейських картотек, тому дискусії на національні теми відбувались в емоційній атмосфері. Ніхто з молоді не вивчав у школі історію України, але її знали самоуки, які могли легко довести, що «все в нас було добре, поки не було поляків» (див. документ 34). Ні до чого виявлялись тлумачення, що поляки на Волині живуть з діда-прадіда, якщо звучала репліка, що так, бо тут їх влада пхає безперервно з XIV століття, щоб повністю оволодіти українською територією. Спроби обґрунтування польських прав до цієї землі ще більше посилювали роздратування. Завдання, поставлені перед керівництвом НУ, виявилось неможливо виконати. Повертаючись з курсів додому, слухачі не привозили переконання про можливість співпраці обох народів на Волині (див. документ 35). Саме життя довело утопічність політики Юзевського.