П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

Морлі підштовхнув пляшку до його губ. Несан набагато більш обережно сьорбнув ще й проковтнув, примудрившись не поперхнутися. У шлунку забушував вогонь. Морлі схвально кивнув, Несан з таємною гордістю посміхнувся.

З відкритих вікон на галереї долинали сміх і голоси присутніх в очікуванні бенкету.

Несан почав відчувати дію спиртного. Пізніше, коли вони з Морлі закінчать з прибиранням, можна буде напитися грунтовно.

Несан потер руки, що покрилися мурашками. Музика, що доносилися з вікон, привела його в дивний стан. Музика завжди так впливала на нього, що йому здавалося, ніби він може встати і зробити щось. Що саме — Несан не розумів, але знав: щось дуже значне.

Морлі простягнув руку. Несан передав пляшку і поспостерігав, як з кожним ковтком кадик у Морлі ходить вгору-вниз. Музика звучала все голосніше, все швидше. І викликала тремтіння.

За спиною Морлі Несан побачив, як стежкою до них наближається чиясь висока постать. Людина йшла цілеспрямовано, не як на прогулянці, а по якійсь справі. У жовтому світлі, що лилося з вікна, блиснуло срібло піхов. І тут Несан упізнав цю благородну поставу і риси.

Далтон Кемпбелл. Прямує прямо до них.

Несан ткнув Морлі ліктем у бік і встав. Піднявся, обсмикнув туніку. Всі груди були залиті вином, яке він вихлюпнув, закашлявшись. Він швидко пригладив волосся. Знову ткнув ногою Морлі і рухом пальців руки звелів підніматися.

Далтон Кемпбелл обійшов стіг і попрямував прямо до них. Здавалося, високий андерець прекрасно знає, куди йти. Несан з Морлі, коли їм вдавалося вкрасти яке-небудь спиртне і втекти, ніколи нікому не казали, куди йдуть.

— Несан, Морлі! — Гукнув Далтон Кемпбелл.

— Добрий вечір, майстер Кемпбелл, — сказав Несан, вітально піднімаючи руку.

Він подумав, що в яскравому світлі, що ллється з вікон, не так вже важко розгледіти, що тут відбувається. У всякому разі, він чудово бачив, як Морлі ховає за спину пляшку. Напевно, помічник міністра побачив з вікна, як вони йдуть до дровітні.

— Добрий вечір, майстер Кемпбелл, — привітався і Морлі.

Далтон Кемпбелл оглянув обох, як прискіпливий сержант новобранців. А потім простягнув руку.

— Можна мені?

Морлі, скривившись, витягнув з-за спини пляшку і простягнув андерцю.

— Ми… Це…

Далтон Кемпбелл зробив здоровенний ковток.

— Ух! — Видихнув він, повертаючи пляшку Морлі. — Вам пощастило, що ви роздобули повну пляшку відмінного вина. — Він заклав руки за спину. — Сподіваюся, я нічому не завадив?

Несан з Морлі, приголомшені тим, що Далтон Кемпбелл пив з їх пляшки, а ще більше — тим, що він повернув її назад, відчайдушно замотали головами.

— Ні, пане, майстер Кемпбелл, — зумів видавити Морлі.