У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

— Лишенько! Міністри! Пане-брате! — мовила маркіза де Віль-парізіс, звертаючися здебільшого до мого давнього приятеля й підхоплюючи нитку розмови, обірвану нашою появою. — Міністри, кого вони обходили? Я тоді була зовсім маленька, але добре пам’ятаю, як король попросив мого дідуся запросити Деказа на редуту, де батько мав танцювати з дукинею Беррійською. «Зробіть мені цю ласку, Флорімоне», — мовив король. Мій дід недочував, він подумав, що йдеться про де Кастрі, і це прохання видалося йому цілком природним. А як до нього дійшло, що йдеться про Деказа, це його обурило, але він кивнув згідливо і ввечері написав Деказові, благаючи його вшанувати своєю присутністю бал і прийти на тому тижні. Тодішні люди були ґречні, хлопче, госпо-ся не могла вдовольнитися тим, щоб послати візитівку, приписавши від руки: «Філіжанка чаю», або: «Музичне чаювання», або: «Танцчаювання». Політес політесом, але й вибрики були. Пан Деказ запрошення прийняв, але дід тим часом занедужав і редуту було скасовано. Він не переступив волі короля, але на балу в нього Деказ так і не появився... Атож, хлопче, я дуже добре пам’ятаю Моле, що вже був дотепний, він це довів, коли приймали до Академії пана де Віньї, але надто любив розводити церемонії, у мене все ще перед очу, як він у себе вдома іде обідати, а в руці циліндр.

— Ох ця мені доба з її заразливим філістерством! бо тоді ж, мабуть, існував звичай: ходити з циліндром у руці по хаті? — спитав Блок, радий з такої рідкісної нагоди вивідати в очевидця подробиці великопанського побуту минулої доби, тоді як архіваріус, принагідний маркізин секретар, розчулено глипав на неї і ніби казав: «Он вона яка! Всевіда, всюдисуща, на все в неї відповідь, просто диво-жінка!»