Задуха
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5611-5
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Задуха». Краткое содержание книги:
«Дурний хлопчисько» — це такий собі Віктор Манчіні. Він працює живим експонатом в етнографічному музеї. А ще він «підробляє», розігруючи напади задухи в дорогих ресторанах. Люди, які врятували Віктора, відчувають свою відповідальність і допомагають йому грішми. А ще Віктор — сексоголик, який намагається позбутися звички бажати «тут і зараз» усіх жінок, які потрапляють йому на очі. А ще він, можливо, Син Божий…
Досить? Адже вас попереджали… Однак пізно, ви вже взяли цю книгу в руки і ви її прочитаєте.
Наприклад, проміжні відрізки далеких перельотів. Коли весь політ триває десять — шістнадцять годин. Прямі рейси Лос-Анджелес — Париж. Або рейси до Сіднея.
Це був рейс до Лос-Анджелеса. Мій захід номер сьомий. Руда бестія піднімає з підлоги свою спідницю, швидко її надіває й виходить, просвистівши повз мене ураганом. А втім, вона нікуди не йде. Рухається слідом за мною до мого місця, застібаючи на ходу спідницю. Сідає поряд і каже:
— Якщо ви поставили собі за мету образити мої почуття, то вам треба давати уроки.
На голові в неї — щось неймовірне: зачіска — як у героїнь мильних опер. Зараз її блузка застебнута на всі ґудзики й на грудях красується пишний бант, зашпилений великою брошкою з камінцем.
І ти знову мовиш:
— Прошу вибачення.
Літак летить курсом на захід. Напрям північ — північний захід над Атлантою.
— Послухайте, — каже вона. — Я все життя тільки й роблю, що працюю. Світу білого не бачу. І я не збираюся терпіти вихватки всяких придурків. Ви мене чуєте?
І ти повторюєш:
— Прошу вибачення.
— Я постійно в роз'їздах, — каже вона. — Три тижні з чотирьох. Я плачу за будинок, в якому майже не живу… діти навчаються у спорт-інтернаті… також чималі гроші… батько у шпиталі… саме його утримання обходиться в енну суму. Хіба я не заслужила хоч дещицю поваги? Я, до речі, не страшна. Маю гарний вигляд. Можна було б не гримати дверима в мене перед носом!
Без жартів. Вона дійсно все це говорить.
Вона нахиляється і просуває голову між мною та журналом, який я удаю, що читаю.
— І не прикидайтеся, що ви нічого не знаєте, — мовить вона. — Начебто секс — це велика таємниця.
І я кажу:
— Секс?
Вона прикриває долонею рота й сідає нормально.
Вона мовить:
— Ой, мамо. Прошу вибачення. Я просто подумала… — Вона натискає кнопку виклику бортпровідниці.
Стюардеса підходить, і рудоволоса просить два подвійні бурбони.
Я кажу:
— Сподіваюся, ви збираєтеся випити обидві порції.
І вона мовить:
— Узагалі-то це для вас.
Це буде мій перший раз. Той найперший раз, із яким ніщо не зрівняється.
— Давайте не будемо сваритися, — каже вона і простягає мені прохолодну білу руку. — Мене звати Трейсі.
Звичайно, краще б це був авіалайнер Lockhead TriStar 500 із п'ятьма туалетними кімнатами у спеціальному відсіку за салоном туристичного класу. Просторими. Звуконепроникними. У самому хвості літака, де ніхто не бачить, хто там заходить і хто виходить.
У зв'язку з чим виникає запитання: яка тварюка проектувала Боїнг 747–400, де двері туалетів мало не упираються в сидіння задніх рядів. Якась свобода дій можлива тільки в самому хвості літака, в кінці туристичного салону. Про туалетні кімнати в салоні бізнес-класу можна забути відразу, якщо, звичайно, тобі не хочеться, щоб усі знали, чим ти займаєшся.
Усе дуже просто.
Якщо ти — хлопець, ти сідаєш на унітаз, дістаєш зі штанів свого дружка, приводиш його в бойову готовність за допомогою зосередженої мастурбації, а потім просто сидиш, і чекаєш, і сподіваєшся на удачу.
Вважайте, що це така риболовля.
Якщо ви — католик, відчуття точно такі самі, як на сповідь Очікування, звільнення (розрядка) і спокутування.
Вважайте, що це така риболовля, коли спійманих рибок потім відпускають назад у воду. Називається «спортивна риболовля».
Є ще альтернативний спосіб: вдираєшся до туалетних кімнат, аж поки побачиш когось, хто тобі сподобається. Це схоже на одну стару телегру, коли ти відчиняєш двері, і за кожними — який-небудь приз. Це як «Дама і тигр».
Іноді за дверима виявляється щось розкішне й дороге з першого класу — прекрасна дама в пошуках гострих відчуттів у «гетто» туристичного салону. Тут у неї менше шансів зустріти кого-небудь зі своїх знайомих. Іноді — дядько похилого віку в коричневій краватці, закинутій за плече. Сидить, упираючись волосатими колінами в бічні стінки, погладжує свою дохлу змійку. Підводить очі й каже:
— Прошу вибачення, приятелю, я тут трохи зайнятий.
У такі моменти, як правило, губишся й навіть не можеш сказати: «Ага».
Або: «Мріяти не шкідливо».
І все-таки імовірність виграти приз доволі велика, й ти продовжуєш випробовувати свою удачу.