Крадійка книжок

Деякі солдати сіли біля нього і повторювали, що це не його провина. Інші ходили навколо і курили, запитували одне одного, чи їхні травми настільки серйозні, що їх навіть можуть звільнити від служби.

Ще одна невеличка групка зібралася позаду вантажівки і роздивлялася тіло Цукера.

Обабіч під деревом по Гансовій нозі розходилася тоненька смужка різкого болю.

— На його місці мав бути я, — сказав він.

— Що? — вигукнув сержант, що стояв біля вантажівки.

— Він сидів на моєму місці.

Гельмут Броманн отямився і заліз до кабіни. На боці спробував завести мотор, але той ніяк не піддавався. По них послали іншу вантажівку й санітарну машину. Остання не приїхала.

— Ви знаєте, що це означає, правда ж? — запитав Борис Шиппер. Вони знали.

По дорозі до табору всі намагалися не дивитися на рот Рейнгольда Цукера, відкритий у презирливій гримасі.

— Я ж казав, щоб його поклали обличчям до землі, - сказав хтось з чоловіків.

Іноді котрийсь з них забувався і ставив на Цукера ноги. Коли вони прибули, кожен намагався уникнути витягання тіла. Коли його вивантажили, Ганс Губерманн зробив кілька маленьких кроків і його ногу проштрикнув нестерпний біль, який повалив його на землю.

Через годину його оглянув лікар і повідомив, що нога, без сумніву, зламана. Сержант, що стояв поблизу, наполовину посміхнувся.

— Ну що ж, Губерманне. Схоже тобі пощастило, еге ж? — Він хитав своєю круглою головою, курив і перелічував подальші події. — Ти трохи відпочинеш. Мене запитають, що з тобою робити. Я скажу, що ти гарно попрацював. — Він видихнув хмарку диму. — Мабуть скажу їм, що ти більше не годишся для ЛСЕ і тебе краще відправити до Мюнхена в якусь канцелярію чи прибиральником, якщо потрібно. Як тобі така ідея?

Не в змозі стримати сміху в інтервалах між гримасами болю, Ганс відповів:

— Звучить гарно, сержанте.

Борис Шиппер докурив цигарку.

— А таки збіса гарно. Тобі пощастило, що ти мені подобаєшся, Губерманне. Тобі пощастило, що ти славний чолов’яга і не скупився на цигарки.

У сусідній кімнаті розводили гіпс.