Я вмію стрибати через калюжі

І в раптовому пориві батько підхопив мене, дарма що я вже був не малий, і міцно стис в обіймах.

Протягом наступного тижня вони з матір’ю засиджувалися до пізньої ночі, розмовляючи й підраховуючи щось на папері, і я знав, що вони обговорюють моє майбутнє.

— Ми з матір’ю вирішили перебратися до Мельбурна, Алане, — сказав мені згодом батько. — Звісно, спершу треба буде владнати все тут, але потім ми зберемо всі наші манатки й переїдемо всією родиною. Твоє майбутнє там, а не тут. Я підшукаю собі роботу; певно, це буде не дуже важко. А ти вступиш до якої-небудь контори, поки вчитимешся на бухгалтера. Тебе кожен залюбки візьме, довідавшись, що ти стипендіат. Та й однаково я заробляю тепер менше, ніж колись. А далі буде ще гірше — он подивися, скільки вже автомобілів на дорогах. Сьогодні я бачив штук вісім чи дев’ять. — І додав: — А ти як дивишся на переїзд?

— Я — за. Я вчитимусь на бухгалтера, а водночас — і на письменника. По-моєму, це буде добре.

— По-моєму, теж, — сказав батько.

Та, обміркувавши все це на самоті, я раптом зрозумів, що не зможу розлучитися з хащами, які дали мені стільки сили й снаги. Я ніколи не бачив великого міста. Тепер я уявив його собі як величезну складну машину, яку обслуговує сила-силенна Л. І. Б. з блідими обличчями і гросбухами. Ця картина засмутила мене, і я пішов шукати Джо. Знайшов його в лісі за хатою: він ставив пастки.

Коли я розповів Джо, що ми перебираємося до Мельбурна, приятель замислено подивився на пастку, яку тримав у руці, й сказав:

— Тобі завжди таланило, це точно. Пам’ятаєш, як в одну твою пастку вскочило зразу двоє кролів?