ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Однак пошуковик Google мав одну величезну перевагу в цій боротьбі: перевіряючи доцільність інформації, він орієнтувався на інтереси користувачів. В опублікованій 2005 року книжці «Пошук» (The Search) Джон Баттелле назвав Google «базою даних намірів»187. Веб-сторінки, може, й вдаються до підпільних методів, щоб поліпшити рейтинг, але в Google пріоритет один: що наміряється знайти користувач?
Коли Google запровадила 2002 року рекламну модель pay-per-click (оплата за клік), це було ідеалістичне прагнення забезпечити кращі результати пошуку. Проте вийшло, що компанія заклала підвалини надзвичайно успішного бізнесу. На відміну від інших рекламних моделей, за яких інтереси рекламодавців переважають над інтересами користувачів, pay-per-click сприяє обом сторонам.
У рамках моделі pay-per-impression (оплата за враження), що раніше переважала в рекламі онлайн, та й досі в друкованих ЗМІ, на радіо й телебаченні, рекламодавці платять за те, скільки разів цільова аудиторія бачить або чує рекламу (а у випадках, коли це складно визначити, — за те, наскільки велика аудиторія може побачити чи почути рекламу, згідно з гаданою кількістю читачів або глядачів). Зазвичай підрахунки проводяться за медіапоказником CPM (cost per thousand — ціна за тисячу контактів). Модель pay-per-click уперше запровадила маленька компанія GoTo, яку пізніше перейменували на Overture, 1998 року — тобто того ж року, коли заснували Google. У рамках цієї моделі рекламодавці платять лише тоді, коли користувач натискає на рекламний банер і заходить на сайт.
Тож клік на рекламі — те саме, що клік на посиланні, виданому як результат пошуку. Клік засвідчує намір користувача. Згідно з моделлю Overture, рекламу продавали учасникові торгів, який пропонує найвищу ціну: найвигідніше місце для банера дістає компанія, готова щедро заплатити за розміщення реклами на популярній сторінці в інтернеті, яка потрапляє в топ результатів пошуку. Успіхи Overture з новою моделлю були скромними, але зусиллями Google ідея вийшла на інший рівень. От що вигадали фахівці Google: прибуток від pay-per-click залежить від ціни за рекламу і шансів, що користувач клікне на банер, тому реклама за 3 долари, яка дає вдвічі більше шансів на клік, порівняно з рекламою за 5 доларів, підвищує очікуваний прибуток ще на долар. У ретроспективі ймовірність кліку на рекламі як мірило рейтингу оголошення видається очевидною, але тоді ця модель, так само як свого часу 1-Click від Amazon чи автоматична система оплати від Uber, була немислимою. Зовсім інші були уявлення стосовно продажу реклами.
Це спрощений опис принципу рекламних торгів Google188, але очевидно, що бізнес-модель пошуковика узгоджується з обіцянкою забезпечити користувачам найдоцільніші результати пошуку.
Компанії Facebook пощастило менше: їй не вдалося так узгодити устремління користувачів і рекламодавців.
Чому? Користувачі заходять у соціальні мережі не за фактами. Їм потрібен зв’язок із друзями, останні новини, розваги і найсвіжіші меми. Намагаючись задовольнити потреби аудиторії, Facebook обрала «функції пристосування» відповідно до аспектів, які на думку компанії є «значущими» для користувачів189. Так само як Google, Facebook послуговується різними сигналами, визначаючи, яка інформація в стрічці буде найбільш значущою для користувачів, але найголовнішим сигналом вважає «зацікавленість». Опція «Подобається», що незмінно супроводжує кожний пост у мережі, допомагає оцінити зацікавленість. Користувач сподівається на викид ендорфіну, коли друзі лайкають чи коментують контент, який він викладає. Крім того, Facebook зважає на кількість кліків (так само як Google), але найбільше цінуються кліки, які радше спонукають користувачів лишатися на сайтах і шукати схожу інформацію, ніж відвідувати сторінки одноразово.
Спершу стрічка новин на фейсбуку складалася лише з оновлень друзів, за якими користувач погодився стежити. Це була нейтральна платформа. Та розробники збагнули, що зацікавленості буде більше, якщо вгорі стрічки виставляти сторінки, які «подобаються» більшості користувачів, і посилання, на які найчастіше клікають. Іноді вони відображаються на фейсбуку знову і знову: те саме практикували забуті комерційні телеканали.
За часів зародження комерціалізації інтернету я побував на QVC — телеканалі, який слід вважати «дідусем» телевізійного шопінґу. Компанія прагнула створити онлайн-версію бізнесу. Три сцени, що обертаються, демонструють товари, а ведучі красномовно описують переваги і продають глядачам. Навпроти сцени — аналітик, що за величезним комп’ютером моніторить у реальному часі кількість дзвінків і продажів із кожного з кол-центрів компанії, дає сигнал переходити до наступного продукту, коли зацікавленість і продажі падають. Мені розповіли, що на співбесіді майбутні ведучі мають без упину вихваляти олівець протягом щонайменше 15-ти хвилин.