Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Нині Віннер і Лузер майже не спілкуються один з одним. Батька, який дав їм такі імена, вже немає на світі. Він, безперечно, мав правильне уявлення про те, що ім’я — це доля, але явно переплутав хлопців.
Розгляньмо хоча б нещодавній випадок із п’ятнадцятирічною дівчиною на ім’я Темптресс, тобто «спокусниця», яка через свої витівки опинилася в Сімейному суді округу Олбані, штат Нью-Йорк. Суддя В. Денніс Дуґґан уже давно помітив, що деякі порушники мають химерні імена. Одного хлопця-підлітка звали Амчер, тобто його назвали на честь першого-ліпшого предмета, який побачили його батьки після прибуття до лікарні. А побачили вони вивіску з написом «Albany Medical Center Hospital Emergency Room» (Медичний центр Олбані, кімната невідкладної допомоги). Але ім’я Спокусниця видалося судді Дуґґану найскандальнішим і найганебнішим з усіх, які він чув.
«Я наказав їй вийти із зали засідань, щоб отримати змогу поговорити з її матір’ю про те, чому вона назвала свою доньку Темптресс, — згадував через деякий час суддя. — Вона відповіла, що саме тоді дивилася серіал «The Cosby Show», і їй сподобалася там одна молода акторка. Я зауважив, що насправді ту акторку звали Темпест Бледсоу. Мати дівчини відповіла, що дізналася згодом про те, що не розчула імені. Я спитав, чи знає вона, що таке «спокусниця», і матір дівчини відповіла, що про це вона також дізналася пізніше. Її доньку обвинувачували в аморальній поведінці, яка полягала також і в тім, що вона приводила додому чоловіків, поки її мати була на роботі. Я запитав матір, чи замислювалася вона колись над тим, що її донька справджує ім’я, яке вона їй дала. Та жінка не могла збагнути, про що йдеться»126.
Чи справді Темптресс «справджувала своє ім’я», як висловився суддя Дуґґан? Чи вона б потрапила в халепу, навіть якби мати назвала її Честіті, тобто «незаймана»?
Неважко припустити, що Темптресс мала неідеальних батьків. Її мати не лише нарекла її Спокусницею, їй ще й забракло розуму навіть дізнатися, що це слово означає. У певному аспекті не є також дивним той факт, що хлопець на ім’я Амчер зрештою опинився в сімейному суді. Люди, яким лінь дібрати нормальне ім’я для своєї дитини, навряд чи стануть добрими батьками.
Отже, чи справді ім’я, яке ви даєте своїй дитині, має вплив на її життя? Чи, може, у цьому імені віддзеркалюється ваше життя? Та все ж який сигнал посилає світу ім’я, яке носить дитина? І найважливіше — чи дійсно ім’я має важливе значення?
Так сталося, що Віннер і Лузер, Амчер і Темптресс — усі вони були чорними. Цей факт є просто курйозним збігом обставин чи свідчить про щось важливіше щодо імен і культури?
Здається, кожне покоління породжує кілька видатних науковців, які розвивають знання про «чорну» культуру. Мабуть, одним із таких дослідників невдовзі стане Роланд Ґ. Фраєр-молодший, молодий чорношкірий економіст, який проаналізував феномен «поведінки білих», а також розрив між чорними та білими у шкільних оцінках127. Його поява серед маститих науковців була несподіваною. Будучи байдужим до навчання учнем середньої школи з нестабільної сім’ї, він вступив до Техаського університету м. Арлінгтон завдяки спортивній стипендії. Під час навчання у виші з ним трапилися дві речі: Роланд швидко збагнув, що ні до Національної футбольної ліги, ні до баскетбольної ліги потрапити йому не вдасться ніколи; вперше у житті серйозно поставившись до навчання, він із подивом виявив, що воно йому подобається. Після захисту дипломної роботи в Державному університеті штату Пенсильванія та Чиказькому університеті двадцятип’ятирічного Роланда запросили на професорську посаду до Гарвардського університету. На той час він уже мав усталену репутацію неупередженого дослідника расових проблем.
Свою місію Фраєр вбачає у дослідженні причин неуспішності чорношкірих. «Можна знати напам’ять усю статистику неуспішності чорних, — каже він. — Можна досліджувати відмінність між чорними та білими за кількістю позашлюбних дітей, рівнем дитячої смертності та тривалості життя. Чорні є етнічною групою з найгіршими показниками результатів стандартизованого тесту готовності до навчання у вищій школі. Чорні заробляють менше за білих. Вони й досі живуть погано — і крапка. Я просто хочу дізнатися, що чорні роблять не так і де криється причина їхніх проблем, я хочу присвятити цьому своє життя.
Окрім економічної та соціальної нерівності між чорними та білими Фраєр зацікавився фактичною сегрегацією у царині культури. Чорні й білі дивляться різні телевізійні шоу. («Monday Night Football» — єдине шоу, яке зазвичай входить у десятку програм, найпопулярніших серед обох етнічних груп; «Seinfeld» — одна з найпопулярніших ситуаційних комедій в історії — за своїм рейтингом серед чорних ніколи не піднімалася вище п’ятдесятого місця). Чорні й білі курять різні цигарки. (Ринкова частка сигарет «Ньюпорт» серед чорних підлітків складає 75 %, а серед білих — 12 %; білі підлітки курять переважно «Мальборо»128). А чорні батьки дають своїм дітям імена, які разюче відрізняються від імен білих малюків129.