Бурецвіт

Перла та Бурецвіт швидко намалювалися поруч. Ми трохи почекали на Мережа, що цнотливо переодягався в машині сам, а коли й він перетнув межу літа, рушили разом ледь помітною стежкою, що знайшлася неподалік.

— Схоже на незаплановану відпустку, — усміхнувся Бурецвіт.

— А тут комах чимало, — зауважив Мереж. — Цікаво, а якісь прадавні велетенські тут теж є?

— Справді гарна місцина, — сказала Перла. — Дарма я не поїхала зі своїм ботаніком.

— То ботанік був гарячим хлопцем? Чому ж ви не разом? — поцікавився Мереж.

— У мене не склалися стосунки з його жінкою.

Я чвалала задоволена, як ситий кіт. Природа навколо чарувала красою, сонечко пестило шкіру.

— Ми йшли, йшли, і прийшли до раю… — пролопотіла я.

Раптом над Бурецвітовою головою просвистіла стріла. Він налякано присів.

— Що це було? — переполошилася Перла.

— Підійди до дерева! — гукнув хтось здалеку.

— Що? — остовпіла я.

— Хлопець у капелюсі, до дерева!

— Хто ви? — гукнув шукач.

— Стань біля дерева, бо вб’ю!

— Не ставай! — зашепотіла Перла.

Бурецвіт запитально глянув на мене. Я розвела руками з виразом крайньої розгубленості на обличчі. Шукач скривив губи й підійшов до найближчого дерева.

— Ага, тепер правіше трохи, так, правіше… ага, нормально. Не рухайся.

З хащі вилетіла стріла і прибила Бурецвітового капелюха до стовбура.

— О! — задоволено гукнув хтось. — Не рухайся, зараз підійдемо.

— Ти живий? — прошепотіла я.

— Ніби, — стенув плечима Бурецвіт.