Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
Але що далі, то легшим ставав його сон. Він перестав крутитися і стогнати, задихав легко й рівно, і його полишили самого.
Тоді на Никанора Івановича найшло сновиддя, що ґрунтувалося, безсумнівно, на його сьогоднішніх переживаннях. Почалося з того, що Никанорові Івановичу привиділося, буцімто якісь люди з золотими сурмами в руках підводять його, і дуже урочисто, до великих лакованих дверей. Біля цих дверей супутники програли наче туш Никанорові Івановичу, а потім лункий бас із небес весело сказав:
— Ласкаво просимо, Никаноре Івановичу! Здавайте валюту.
До краю вразившись, Никанор Іванович побачив над собою чорний гучномовець.
Потім він чомусь опинився в театральній залі, де під золоченою стелею сяяли кришталеві люстри, а на стінах кенкети. Все було як належить, як у невеликому за розмірами, але дуже багатому театрі. Була сцена, запнута оксамитовою завісою, усіяною по темно-вишневому тлі, мов зірочками, зображеннями золотих збільшених десяток, суфлерська будка і навіть публіка.
Здивувало Никанора Івановича те, що вся ця публіка була однієї статі — чоловічої, і вся чомусь із бородами. Крім того, вражало, що в театральній залі не було стільців, і вся ця публіка сиділа на підлозі, чудово натертій і ковзькій.
Нітячись у новому й численному товаристві, Никанор Іванович, повагавшись який час, за прикладом загалу вмостився на паркеті по-турецькому між якимсь рудим бороданем-здорованем та іншим, блідим і дуже зарослим громадянином. Ніхто з тих, що сиділи, не звернули уваги на новоприбулого глядача.
Тієї хвилини почувся лагідний передзвін, світло в залі погасло, завіса розійшлася, і розкрилася освітлена сцена з кріслом, столиком, на якому був золотий дзвіночок, і з глухим чорним оксамитовим задником.
З-за лаштунків вийшов артист, у смокінгу, чисто поголений і зачесаний на проділ, молодий і з дуже приємними рисами обличчя. Публіка в залі ожила, і всі обернулися до сцени. Артист підійшов до будки і потер руки.
— Сидите? — запитав він м’яким баритоном і усміхнувся залові.
— Сидимо, сидимо, — хором відповіли йому із зали тенори і баси.
— Гм… — заговорив задумливо артист, — і як вам не обридне, я не розумію? Всі люди як люди, ходять зараз вулицями, розкошують весняним сонцем і теплом, а ви тут скнієте на підлозі в задушливій залі. І невже справді програма така цікава? А втім, що кому до смаку, — по-філософськи закінчив артист.
Потім він змінив тембр голосу та інтонації і весело-гучно оголосив:
— Отож наступний номер нашої програми — Никанор Іванович Босой, голова будинкового комітету і завідувач дієтичної їдальні. Попросимо Никанора Івановича!
Одностайні оплески були відповіддю артистові. Вражений Никанор Іванович витріщився, а конферансьє, затулившись рукою від світла рампи, знайшов його поглядом серед тих, що сиділи, і ласкаво поманив пальцем на сцену. І Никанор Іванович, не зчувшись як, опинився на сцені. В очі йому знизу й спереду вдарило світло кольорових ламп, від чого враз провалилися в темряву зала і публіка.
— Ну ж бо, Никаноре Івановичу, покажіть нам приклад, — щирим тоном вимовив молодий артист, — і здавайте валюту.
Запала тиша. Никанор Іванович перевів дух і тихо почав:
— Богом присягаюся, що…
Але не встиг він договорити ці слова, як уся зала вибухнула криками обурення. Никанор Іванович знітився і вмовк.
— Отож я зрозумів, — озвався ведучий програми, — ви хотіли заприсягтися Богом, що у вас немає валюти? — І він співчутливо подивився на Никанора Івановича.
— Авжеж нема, — відповів Никанор Іванович.
— Так, — відгукнувся артист, — але даруйте нескромність: відки ж узялися чотириста доларів, знайдені в убиральні тієї квартири, єдиними мешканцями котрої є саме ви та ваша дружина?
— Чаклунські! — відверто іронічно сказав хтось у темній залі.
— Авжеж, чаклунські, — несміливо відповів Никанор Іванович не знати кому, чи артистові, чи то в темну залу, і пояснив: — Нечиста сила, картатий перекладач підкинув.
І знову обурено ревнула зала. Коли ж стихло, артист проказав:
— Ось які байки Лафонтена доводиться мені вислуховувати! Підкинули чотириста доларів! Ось ви всі тут — валютники, звертаюся до вас як до фахівців: чи мислима це річ?
— Ми не валютники, — залунали окремі ображені голоси в театрі, — але це річ немислима.
— Радо погоджуюся, — твердо сказав артист, — і запитаю вас: що можуть підкинути?
— Дитину! — крикнув хтось із зали.
— Чистісінька правда, — ствердив ведучий програми, — дитину, анонімний лист, прокламацію, пекельну машину, мало ще що, але чотириста доларів ніхто не підкидатиме, бо такого ідіота в природі не водиться. — І, обернувшись до Никанора Івановича, артист додав з докором і сумом: — Засмутили ви мене, Никаноре Івановичу! А я ж на вас мав надію! Отож номер ваш не вийшов.