Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— У гараж їду, — з ненавистю відказав шофер і відвернувся.
Тоді Римський розщібнув портфеля, дістав звідти п’ятдесят рублів і просунув їх у відчинене переднє віконечко шоферові.
За кілька секунд деренчлива машина, як вихор, летіла дугою Садової. Пасажира метляло на сидінні, а в уламкові дзеркала, що висів перед водієм, Римський бачив то радісні шоферові очі, то нестямні свої.
Вискочивши з машини перед будівлею вокзалу, Римський гукнув першому, що трапився, чоловікові в білому фартусі та з бляхою:
— Першу категорію, один, тридцять дам, — жмакаючи, він діставав з портфеля червінці, — нема першої — другу, якщо нема — бери твердий!
Чоловік з бляхою, озираючись на світний годинник, рвав із рук у Римського червінці.
Через п’ять хвилин з-під скляного шатра вокзалу щез кур’єрський і начисто пропав у темряві. З ним разом пропав і Римський.
Розділ 15
СОН НИКАНОРА ІВАНОВИЧА
Неважко здогадатися, що товстун з багряною фізіономією, котрого примістили в кімнаті № 119 клініки, був Никанор Іванович Босой.
Потрапив він, одначе, до професора Стравінського не відразу, а попередньо побувавши в іншому місці.
Від цього іншого місця Никанорові Івановичу в пам’ятку залишилося мало чого. Пригадувалися лише письмовий стіл, шафа і диван.
Там з Никанором Івановичем, в якого перед очима все туманіло від припливів крові та душевного збурення, стали до розмови, але розмова склалася якась плутана, чудернацька, а краще сказати, зовсім не склалася.
Перше ж запитання, поставлене Никанорові Івановичу, було таке:
— Ви Никанор Іванович Босой, голова будкому номер триста два-біс по Садовій?
На це Никанор Іванович, страшно реготнувши, відповів слово в слово таке:
— Я Никанор, певно, Никанор! Але який же я, к лихій годині, голова?
— Цебто як? — спитали в Никанора Івановича, примружуючись.
— А так, — відповів він, — якби ж то я голова, то я відразу мусив би зметикувати, що він нечиста сила! А то що ж воно? Пенсне надтріснуте… весь у дранті… Який же з нього перекладач у чужоземця!
— Про кого ви говорите? — спитали в Никанора Івановича.
— Коров’єв! — вигукнув Никанор Іванович. — У п’ятдесятій квартирі у нас засів! Пишіть: Коров’єв! Його негайно треба виловити! Пишіть: шості парадні, там він.
— Звідки валюту взяв? — сердечно запитали у Никанора Івановича.
— Бог істинний, Бог всемогутній, — заговорив Никанор Іванович, — усе бачить, а мені туди й дорога. В руках ніколи не тримав, гадки-думки не мав, яка вона така валюта! Господь мене кара за скверну мою, — з почуттям вів далі Никанор Іванович, то застібаючи, то розстібаючи сорочку, то хрестячись, — брав! Брав, але брав нашими, совєтськими! Прописував за гроші, не криюсь, бувало! Нівроку і наш секретар Пролежньов, теж гарний! Просто сказати, усі злодії в будинкоуправлінні. Але валюти я не брав!
На прохання не клеїти дурня, а розказати, як потрапили долари у вентиляцію, Никанор Іванович став на коліна і похитнувся, роззявляючи рота, мовби наміряючись ковтнути паркетну дощечку.
— Хочете, — промичав він, — землю буду їсти, що не брав? А Коров’єв — він чорт!
Всякому терпцю приходить край, і за столом уже підвищили голос, натякнувши Никанорові Івановичу, що йому пора заговорити по-людськи.
Тут кімнату з отим диваном розтяло дике волання Никанора Івановича, що зірвався з навколішок:
— Он він! Ондечки за шафою! От шкіриться! І пенсне його… Держіть його! Окропити приміщення!
Кров відлила від обличчя Никанора Івановича, він, тремтячи, хрестив повітря, шарпався до дверей і назад, затягував якусь молитву і, нарешті, почав верзти щось цілком несосвітенне.
Стало ясно, як день, що Никанор Іванович ні до яких розмов не придатний. Його вивели, примістили в окрему кімнатку, де він трохи втихомирився і лише молився та схлипував.
На Садову, певна річ, з’їздили і в квартирі № 50 побували. Але ніякого Коров’єва там не знайшли, і жодного Коров’єва ніхто в будинку не знав і не бачив. Квартира, що її займав покійний Берліоз, а ще Лиходєєв, який поїхав до Ялти, була порожнісінька, і в кабінеті супокійно висіли ніким не ушкоджені сургучні печатки на шафах. З тим і поїхали з Садової, до того ж з інспекторами відбув розгублений та пригнічений секретар будинкоуправління Пролежньов.
Увечері Никанора Івановича приставили до клініки Стравінського. Там він повівся так неспокійно, що мусили зробити йому впорскування за рецептом Стравінського, і лише за північ Никанор Іванович заснув у 119-й кімнаті, зрідка видаючи важке страдницьке мичання.