Відкрите суспільство та його вороги

Чому навчанням має керувати філософ? Невже не досить, після встановлення держави і освітньої системи, доручити справу освіти досвідченому генералові, солдатові-царю? Та відповідь, що освітня система має постачати не лише солдатів, але й філософів, а відтак — філософи потрібні не менше ніж солдати й наглядачі, очевидно, є незадовільною — адже, якби філософи не були потрібні як наставники в навчанні і постійні правителі, то для системи освіти відпала б і необхідність виховувати нових. Потреби системи освіти не можуть виправдати необхідність наявності філософів у Платоновій державі або той постулат, що правити повинні філософи. Інша справа, ясна річ, якби в Платонової освіти була індивідуалістична мета, окрім мети служіння інтересам держави,— як-от, мета розвитку філософських здібностей заради них самих. Та коли ми бачимо, як це було в попередньому розділі, наскільки Платон боявся дозволити хоч якийсь натяк на незалежну думку33, і коли ми тепер є свідками того, що остаточною теоретичною метою такої філософської освіти було лише «Знання «ідеї» Добра», котре навіть нездатне зрозуміло викласти цю ідею, тоді ми починаємо осягати, що це не може бути поясненням. Таке враження посилиться, якщо ми пригадаємо розділ 4, де було проаналізовано Платонову вимогу обмежити навчання «мусичних мистецтв» в Афінах. Надзвичайну важливість, яку Платон надає філософському вихованню правителів, слід пояснити іншими причинами — причинами, що повинні мати суто політичний характер.

Головну з них я вбачаю в необхідності найвищого піднесення верховної влади правителів. Якби система виховання помічників функціонувала належним чином, то було б удосталь добрих солдатів. Отже, видатних військових здібностей може виявитись не досить для встановлення незаперечної верховної влади — вона повинна базуватись на вищих засадах. Платон грунтує її на твердженні, що його вождям притаманні надприродні, містичні здібності. Правителі не схожі на решту людей. Вони належать іншому світові, вони спілкуються з божественним. Відтак філософ-цар почасти несе в собі риси портрета жерця-царя племені, про якого ми згадували у зв'язок з Гераклітом. (Інститут племінних жерців-царів, цілителів чи шаманів, мабуть, також вплинув на секту піфагорейців, у якій панували на диво наївні племінні табу. Очевидно, від більшості з них відмовилися задовго до Платона. Але твердження піфагорейців про надприродну підоснову верховної влади збереглося.) Тому пропонована Платоном філософська освіта має чітку політичну функцію. Вона помічає правителів і споруджує бар'єр між правителями і підвладними. (І досі — це головна функція «вищої» освіти). Платонівська мудрість здобувається здебільшого заради запровадження незмінного політичного класового правління. Її можна назвати політичною «медициною», наділяючи містичною силою цілителів, які володіють нею34.