Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Атака нічвидів і упирів була миттєвою, ніхто із сірих жабоподібних тварюк та їхніх рабів-напівлюдей не встиг і пискнути, перш ніж кожного з них оточили цілі чоти нічвидів. Місячні потвори, звісно, були безголосі, але навіть раби не мали змоги закричати, бо ґумові лапи нічвидів стиснули їхні горлянки, перекриваючи доступ повітря. Ті величезні драглисті мерзоти жахливо борсалися, коли їх, насміхаючись, хапали нічвиди, але ніщо не могло встояти перед силою їхніх чорних чіпких пазурів. Коли якась із місячних потвор пручалась надто відчайдушно, нічвид послаблював хватку і смикав її за рожеві мацаки, які дрижали і звивалися, — очевидно, це було так боляче, що жертва негайно відмовлялася від подальшої боротьби. Картер очікував побачити криваву різанину, проте виявилося, що плани упирів були куди хитріші. Вони віддали якийсь наказ нічвидам, що тримали полонених, у всьому іншому покладаючись на їхні інстинкти, — тож невдовзі безпорадних потвор безгучно спровадили до Великої Безодні, де їх належало порівну розділити поміж бголами, ґуґами, ґастами та іншими мешканцями пітьми, які звикли харчуватися далеко не безболісно для своїх жертв. Тим часом звільнені від пут упирі доєдналися до своїх одноплеменців, які здобували тут переконливу перемогу, поки невеличкі групки завойовників обстежували околиці в пошуках місячних потвор, які могли десь зачаїтися, а інші піднялися на палубу смердючої галери, що стояла біля причалу, щоб переконатися, що ніхто з них не втече після цієї поразки. Скидалося на те, що вони переловили їх усіх, бо ніде не було помітно жодних ознак життя. Картер, прагнучи отримати у користування засіб пересування рештою краю снів, переконав упирів не затоплювати пришвартовану галеру, і це його бажання радо сповнили із вдячності за повідомлення про долю полоненої трійці. На борту галери знайшли чудернацькі предмети та оздоби, і деякі з них Картер одразу ж викинув у море.

Упирі та нічвиди тепер розійшлись, утворивши відокремлені групи, і перші заходилися розпитувати своїх одноплеменців про останні події. Виявилося, що трійця, послухавшись Картера, вирушила із чарівного лісу до Дайлет-Ліну уздовж Ніру та Скай, вкравши на якійсь фермі людський одяг і намагаючись зробити свою ходу якомога подібнішою до людської. У Дайлет-Ліні багато кого здивували і зацікавили їхній незвичний маршрут і обличчя, однак вони наполегливо розпитували про шлях до Саркоманда, аж поки один старий мандрівник таки вказав їм потрібний напрямок. Так вони дізналися, що для подорожі їм знадобиться лише корабель, що пливе у Лелет-Ленґ, тож вони набралися терпіння і стали чекати на судно.