Повернення короля [с иллюстрациями]

Коли Принц Імрагіл попрощався з Леґоласом і з Ґімлі, він одразу послав по Еомера і разом із ним вийшов із Міста, попрямувавши до Араґорнових наметів, напнутих у полі неподалік од того місця, де загинув Король Теоден. І там вони тримали раду: Принц Імрагіл, Еомер, Ґандальф, Араґорн і Ельрондові сини.

– Панове, – почав Ґандальф, – вислухайте слова, що їх сказав перед смертю Намісник Ґондору: «Ти можеш тріумфувати на Пеленнорських полях один день, але жодна твоя перемога не скине Силу, яка повстає на сході». Я прошу вас не впадати, як він, у відчай, а тільки поміркувати над правдою, що є в цих словах… Видючі Камені не брешуть. До цього їх не змусить навіть Володар Барад-дура. Можливо, він і зумів би, та навіщо? Адже це його воля обирає, що повинні побачити слабші за нього духом, чи змушує їх помилятись у тлумаченні того, що вони бачать. Хай там як, а в тому, що Денетор побачив правду, коли угледів могутні війська, які Мордор виставив супроти нього, й ті, які щойно шикувались у бойові порядки, сумніватися годі… Нашої потуги ледве вистачило для того, щоби відбити перший великий наступ. Другий буде ще страхітливіший. Тож ми маємо мало надії на остаточну перемогу в цій війні, й Денетор знав про це. Зброя не допоможе нам перемогти, ні якщо ми сидітимемо тут і спробуємо перечікувати облогу за облогою, ні якщо виступимо на бій, аби нас здолали на протилежному березі Ріки. Вибирати треба менше з двох лих; і здоровий глузд підказує, що слід зміцнити ті твердині, які досі нам належать, і чекати нападу, – так, можливо, нам пощастить бодай ненадовго віддалити час кінця.