Повернення короля [с иллюстрациями]

Невдовзі вони натрапили на Принца Імрагіла, і Леґолас поглянув на нього й низько вклонився: він збагнув, що перед ним справді той, у чиєму тілі нуртує ельфійська кров.

– Вітаю, володарю! – сказав ельф. – Давно вже народ Німродель не покидав лісистих земель Лорієну, та, здається, не всі його представники відпливли з Амротової гавані на захід через моря.

– Так сказано в легендах мого краю, – відказав Принц, – одначе минула вже безліч років, відколи тут востаннє бачили когось зі світлого народу. Тож мені дивно стріти вас нині, в час війни та скорботи. Що ви шукаєте?

– Я один із Дев’ятьох Побратимів, котрі вирушили слідом за Мітрандіром із Імладрісу, – сказав Леґолас, – із оцим ґномом, моїм другом, ми прийшли сюди разом із Володарем Араґорном. А тепер хочемо побачити наших приятелів: Меріадока та Переґріна, – які, як нам повідомили, перебувають під вашою опікою.

– Ви зустрінете їх в Оселях Зцілення, і я вас туди проведу, – відказав Імрагіл.

– Ви можете просто дати нам провідника, володарю, – мовив Леґолас. – Араґорн переказав для вас послання. Наразі він не бажає вдруге заходити до Міста. Проте капітанам потрібно негайно зійтися на нараду, тож він просить вас, а також Еомера Роганського прийти до його наметів, щойно зможете. Мітрандір уже там.

– Ми прийдемо, – відповів Імрагіл, і вони урочисто попрощалися.

– Це – справедливий володар і могутній капітан людей, – сказав Леґолас. – Якщо такі люди служать Ґондору в дні занепаду, то на зорі часів Ґондор і справді був навдивовижу могутнім.

– Либонь, і майстерне каменярство належить до часів первісної забудови, – додав Ґімлі. – З людськими зачинами завжди так: то мороз навесні, то задуха влітку – вони вкрай рідко виправдовують очікування.

– Зате їхнє насіння дуже тривке, – заперечив Леґолас. – Воно лежить у куряві та гниє, щоби навесні знову відродитись у несподіваний час і в несподіваних місцях. Діяння людей перетривають нас, Ґімлі.