![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
– Браму розтрощено, – зазначив Імрагіл, – а де нам тепер узяти таких майстрів, котрі змогли би її відбудувати і встановити заново?
– В Ереборі в Королівстві Даїна є такі майстри, – відповів Араґорн, – і якщо всі наші надії не зійдуть нанівець, тоді в належний час я виряджу Ґімлі, Ґлоїнового сина, по ремісників із-під Гори. Та люди – це краще, ніж брами, бо жодна брама не встоїть супроти нашого Ворога, якщо люди покинуть її.
Отак і завершилася нарада володарів, і вони домовилися вирушати в дорогу вже наступного ранку зі сімома тисячами воїнів, якщо стільки пощастить зібрати. І більшість тих воїнів мала бути піша, бо прямували вони до страхітливих земель. Араґорн повинен був обрати дві тисячі з-поміж тих, кого привів із Півдня; Імрагіл мав знайти три з половиною тисячі; Еомер мусив надати п’ятсот рогіримів, котрі не мали коней, але були боєздатні, а сам він мав очолити ще п’ять сотень найкращих кінних Вершників; також слід було сформувати ще один загін із п’яти сотень верхівців, серед котрих мали бути Ельрондові сини з дунедайнами та лицарі з Дол-Амрота – разом шість тисяч піхотинців і тисяча кіннотників. Але головні сили рогіримів – понад три тисячі воїнів під орудою Ельфгельма – повинні були влаштувати засідку на Західній Дорозі, щоби затримати ворогів, котрі були в Анорієні. Найпрудкіших вершників негайно вирядили на північ – зібрати останні новини – й на схід від Осґіліата і дороги до Мінас-Морґула.
І, коли було перелічено всі їхні сили та обдумано, куди і якою дорогою їм слід рухатися, Імрагіл раптом голосно засміявся.
– Без сумніву, – скрикнув він, – це найбільший жарт за цілу історію Ґондору: ми повинні зі сімома тисячами воїнів (а у дні слави цього королівства навіть його авангард був чисельніший!) напасти на гори та на непроникну браму Чорної Землі! Це все одно, що дитина погрожувала би луком із волосіні та з вербової галузки лицареві в обладунках! Якщо Темному Володареві відомо все, про що ви кажете, Мітрандіре, то він, мабуть, радше всміхнеться, ніж злякається, і розчавить нас своїм мізинцем, ніби комаху, що задумала його вжалити!
– Ні, він спробує впіймати комаху і вирвати в неї жало, – відказав Ґандальф. – А дехто з нас має таке ймення, яке одне вартує більше, ніж ціла тисяча лицарів в обладунках. Ні, він не всміхатиметься.
– І ми – теж, – докинув Араґорн. – Якщо це жарт, то він надто гіркий, аби сміятися. Ні, це останній хід у великій партії, і для котроїсь зі сторін гра неодмінно завершиться, – й він видобув Андуріла, і меч зблиснув на сонці. – Я не заховаю тебе до піхов аж до завершення останньої битви.
РОЗДІЛ 10
ЧОРНА БРАМА ВІДЧИНЯЄТЬСЯ
Через два дні ціла Західна армія вишикувалася на Пеленнорських полях. Військо орків і східнян звернуло туди з Анорієну, та зненацька мордорські вояки, котрих заскочили та розпорошили рогірими, похитнулись і майже без бою втекли до Кайр-Андросу. Тож цю загрозу було відвернуто, з Півдня до звитяжців надходили нові сили, й Місто було захищено якнайкраще. Розвідники доповідали, що на східних дорогах ворогів не видно ніде, аж до Роздоріжжя Скинутого Короля. Відтак усе було готово для останнього удару.
Леґолас і Ґімлі знову їхали разом у загоні Ґандальфа й Араґорна, які перебували в авангарді з дунедайнами та з Ельрондовими синами. Проте, на прикрість, Мері вони зі собою не взяли.
– Ти не пристосований до такої подорожі, – сказав Араґорн. – І тут нічого соромитися. Навіть якщо ти під час цієї війни вже не спроможешся на подвиг, твої попередні діяння уславлять тебе навіки. Переґрін поїде на битву, щоби представляти ширський народ. І не заздри йому, бо, хоча він і виконував свої обов’язки так добре, як те йому дозволяла фортуна, до твого вчинку Піпінові ще тягнутись і тягнутися. Щиро кажучи, всі ми зараз в однаковій небезпеці. Так, можливо, нам судилося знайти свою смерть перед Мордорською Брамою, та, якщо ми і справді там загинемо, тоді й на тебе чекатиме останній бій. Байдуже, тут чи деінде – там, де захопить тебе чорний потік. Прощавай!
Тож Мері понуро стежив за останніми приготуваннями армії. Поряд стояв Берґіл, який теж був пригнічений: його батько очолював загін мешканців Ґондору, бо не міг долучитися до Варти, доки його вчинок не розсудить Володар Міста. Піпін мав іти в тім самім загоні як солдат Ґондору. Мері бачив його неподалік – невисоку виструнчену постать серед рославих чоловіків Мінас-Тіріта.