Король у Жовтому

Мартин впав у воду, наче невагоме перо. Повітря було чисте й застигле. Жодний листочок не ворушився. З далекої ферми долинали ледь чутний крик півня та гавкіт собаки. Час від часу пропливали буксири з великими димовими трубами, штовхаючи вгору річкою баржі, або ж човен під вітрилом спускався вниз за течією до сплячого Руана.

У повітрі висів ледь чутний запах свіжої землі та води. У сонячному промінні над травою танцювали метелики з помаранчевими крилами, інші, ясно-жовтого кольору, мерехтіли серед вкритих мохом дерев.

Гастінґс думав про Валентину. Була друга година пополудні, коли Еліот повернувся та, чесно визнавши свою втечу від Родена, сів біля Колетти й приготувався із задоволенням подрімати.

— А де твій улов? — обурено спитала Колетта.

— Плаває десь у річці, — пробурмотів Еліот і швидко заснув.

Невдовзі повернувся і Роден. Кинувши зневажливий погляд на сплячого, він продемонстрував трьох темно-рожевих форелей.

— І ось нарешті, — ліниво протягнув Гастінґс, — настав кінець праведному труду — убивству цих невинних чудових рибок.

Роден нічого не відповів на цю ремарку. Колетта спіймала ще одного пічкура й розбудила Еліота, який запротестував і роззирнувся навколо у пошуках кошиків з ланчем. Тут повернулися Кліфорд з Цецилією, які теж вимагали негайно підживитися. Спідниця Цецилії намокла, рукавички порвалися, проте сама вона випромінювала радість, а Кліфорд приволік здоровенну двофунтову[128] форель і стояв, очікуючи на оплески.

— Скажи-но мені, будь ласка, як тобі вдалося її впіймати? — запитав Еліот.

Цецилія, сповнена захвату, хоч і в мокрому одязі, детально розповіла про битву з рибиною, а Кліфорд вихвалював її здібності до насаджування наживки. На доказ він витягнув з кошика мертвого головня; за його словами, головню просто не пощастило виявитись не фореллю.

Усі з величезним апетитом з’їли припасений ланч. Гастінґса назвали «чарівним». Юнакові надзвичайно сподобався той день. Щоправда, йому здалося, наче залицяння у Франції заходить набагато далі, ніж у Мільбруку або Коннектикуті. Він подумав, що Цецилії не слід було так відверто захоплюватись Кліфордом, що Жаклін мала б сидіти трохи далі від Родена і що Колетта могла б бодай на мить відвести погляд від обличчя Еліота. Втім, Гастінґс насолоджувався усім цим — окрім тих моментів, коли думками повертався до Валентини, усвідомлюючи, наскільки далеко він зараз від неї. Щоправда, Ля Роше був не далі як за півтори години шляху від Парижа. Правда й те, що хлопець відчув справжнє щастя, коли о восьмій годині вечора потяг прибув на станцію Святого Лазаря в Парижі. Він знову в одному місті з Валентиною! Його серце несамовито закалатало.