Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
"Що ти маєш на увазі?" — накарлякав Гаррі, лишаючи від хвилювання чорнильні плями на сторінці.
"Те, що в цьому щоденнику містяться спогади про жахливі речі. Речі, що їх намагалися приховати. Спогади про те, що сталося в Гоґвортській школі чарів і чаклунства".
"Це саме там, де я знаходжуся, — швидко написав Гаррі. — У Гоґвортсі знову творяться жахливі речі. Чи ти знаєш що-небудь про Таємну кімнату?"
Гарріне серце мало не вискакувало. Редлова відповідь не забарилася, а його почерк став неохайнішим, ніби він поспішав викласти все, що знає:
"Звичайно, мені відомо про Таємну кімнату. Коли я вчився, нам казали, що це леґенда, що такої кімнати не існує. Але то була брехня. Як я вчився в п'ятому класі, кімнату відчинили — потвора напала на кількох учнів і вбила одну дівчину. Я піймав того, хто відчинив кімнату, і його вигнали. Але директор школи, професор Діпіт, дуже соромився, що таке могло статися в Гоґвортсі, і заборонив мені казати правду. Вони вигадали історію, ніби дівчина загинула від нещасного випадку. А мене нагородили гарним, блискучим призом з викарбуваним моїм ім'ям і попередили, щоб я тримав язик за зубами. Але я знав, що все може повторитися. Потвора залишалася живою, а той, хто міг її випустити, і далі був на свободі".
Гаррі так поспішав писати, що мало не перекинув каламар:
"Це знову повторюється. Було вже три напади. Невідомо, хто за цим стоїть… А хто це зробив минулого разу?"
"Якщо хочеш, я можу тобі показати, — з'явилася Редлова відповідь. — Не мусиш, вірити мені на слово. Я можу впустити тебе у свої спогади про ту ніч, коли я його піймав".
Гаррі завагався, і його перо застигло над щоденником. Що мав на увазі Редл? Як можна потрапити в чиїсь спогади? Гаррі стривожено глянув на двері спальні. Було вже досить темно. Він знову глянув на щоденник, і побачив там нові слова:
"Давай, покажу".
Гаррі на мить замислився, а тоді написав:
"О'кей".
Сторінки щоденника почали гортатися, мовби на них подув сильний вітер, і зупинилися посередині червня. Роззявивши рота, Гаррі побачив, що квадратик із написом "13 червня" перетворився на крихітний телеекран. Тремтячими руками він підніс книжку і припав оком до того екранчика. Раптом його нахилило вперед, екранчик розширився, і Гаррі відчув, як його тіло відірвалося від ліжка, і він сторч головою влетів крізь отвір у сторінці у вир тіней і кольорів.
Відчув, як його ноги торкнулися твердої підлоги, а розпливчасті форми довкола нього раптом набули виразності.
Гаррі відразу здогадався, куди потрапив. Та округла кімната з заспаними портретами була Дамблдоровим кабінетом, але за столом сидів не Дамблдор. Біля свічки читав листа зморшкуватий, кволий і лисий, якщо не рахувати кількох пасем сивого волосся, чарівник. Гаррі ніколи раніше його не бачив.
— Перепрошую, — невпевнено мовив він, — я не хотів вас турбувати…
Але чарівник навіть не глянув на нього. Трохи спохмурнівши, він продовжував читати. Гаррі підійшов ближче і пробурмотів:
— Е-е… я, мабуть, піду, можна?
Чарівник і далі не звертав на нього уваги. Здавалося, він навіть його не чує. Гаррі вирішив, що чарівник, можливо, глухий, тому підвищив голос:
— Вибачте, що потурбував, я вже йду, — мало не крикнув він.
Чарівник, зітхнувши, склав листа, підвівся, пройшов повз Гаррі і засунув штори.
Небо за вікном було яскраво-червоним: сонце, мабуть, уже заходило. Чарівник вернувся до столу, сів, покрутив великими пальцями один довкола одного і втупився поглядом у двері.
Гаррі оглянув кабінет. Ніде не було ані фенікса Фоукса, ні сюркотливих срібних пристроїв. То був Гоґвортс, яким знав його Редл, а отже, директором був цей невідомий чарівник, а не Дамблдор, а сам Гаррі лишався цілком невидимим для людей, що жили п'ятдесят років тому.
Хтось постукав у двері кабінету.
— Заходьте, — ледь чутно мовив старий чарівник.
Зайшов хлопець років шістнадцяти, знявши гостроверхого капелюха. На грудях у нього поблискував сріблистий значок старости. Він був значно вищим від Гаррі, але також мав чорне, як смола, волосся.
— А-а, Редл! — сказав директор.
— Ви хотіли мене бачити, професоре Діліте? — занепокоєно запитав Редл.
— Сідай, — звелів Діпіт. — Я щойно читав твого листа.
— О! — вимовив Редл.
Він сів і міцно стиснув руки.
— Мій любий хлопче, — лагідно мовив Діпіт, — я, мабуть, не зможу дозволити тобі лишитися на літо в школі. Ти ж хочеш, звичайно, поїхати на канікули додому?