Гаррі Поттер і таємна кімната

— …а мені ще більше клопоту! Я цілу ніч мушу прибирати! Ніби в мене роботи іншої нема! Ні, це вже остання крапля, я йду до Дамблдора!..

Його кроки стихли, і десь удалині грюкнули двері.

Хлопці зазирнули за ріг. Філч, очевидно, щойно покинув свій спостережний пост — місце, де став-ся напад на Місіс Норіс. Вони відразу збагнули, чому так обурювався Філч. Півкоридора було затоплено водою, що й далі дзюркотіла з-під дверей балету Плаксивої Мірти. Крик Філча змінився

Міртиними завиваннями. Її плач відлунював від туалетних стін.

— Що з нею? — здивувався Рон.

— Пішли поглянемо, — сказав Гаррі. Підібгавши мантії, вони почалапали через велику калюжу аж до дверей із написом "Туалет не працює", і, як звичайно, не зважаючи на нього, увійшли. Плаксива Мірта ридала голосніше й ревніше (якщо таке взагалі було можливим), ніж будь-коли. Було темно, бо вода, якою просякла не тільки підлога, а й стіни, загасила свічки.

— Що сталося, Мірто? — поцікавився Гаррі.

— Хто це? — жалібно схлипнула Мірта. — Прийшли знову чимось у мене кинути?

Гаррі підійшов до її кабінки й запитав:

— Чого б я мав у тебе чимось кидатися?

— Не питай мене! — визирнула Мірта, хлюпнувши новою хвилею води. — Я тут сиджу, нікому не заважаю, а хтось думає, що це так кумедно — жбурляти в мене книжкою!..

— Але ж тобі від цього не гірше! — розважливо мовив Гаррі. — Книжка просто пролітає крізь тебе, і все.

Цього не варто було казати. Мірта ображено заверещала:

— Ну то прошу — жбурляйте всі книжками в Мірту! Вона однак нічого не відчуває! Десять очок тому, хто влучить їй книжкою в шлунок! П'ятдесят тому, хто попаде в голову! Ах, як смішно! Яка весела гра!.. Але мені чомусь зовсім не весело!

— То хто ж у тебе її кинув? — запитав Гаррі.

— Я не знаю… Я сиділа собі в каналізаційній трубі і думала про смерть, а вона впала мені просто на голову, — обурено глянула на них Мірта. Вона ось тут, геть намокла.

Гаррі й Рон зазирнули під унітаз, куди показувала Мірта. Там лежала тоненька книжечка. Вона мала пошарпану чорну обкладинку й була мокра, як і все в цьому туалеті. Гаррі хотів був її підняти, але Рон схопив його за руку.

— Ти чого? — здивувався Гаррі.

— Чи ти здурів? — озвався Рон. — Це небезпечно.

— Небезпечно? — засміявся Гаррі. — Перестань, яка тут небезпека!

— Ти навіть не уявляєш, — недовірливо глянув на книжечку Рон. — Серед книжок, які конфіскувало міністерство — це тато мені розповідав, — була одна, яка всім випалювала очі. А кожен, хто прочитав "Сонети чаклуна", до самої смерті розмовляв віршиками-лічилками. А ще одна стара відьма з Бата мала таку книжку, що як її відкриєш, то будеш читати безперестанку! Просто ходиш собі, втикнешся в неї носом і читаєш, а все інше мусиш робити однією рукою. А…

— Та досить, я зрозумів, — скривився Гаррі. Книжка лежала на підлозі, мокра й непримітна.

— Але ж ми нічого не довідаємось, поки не глянемо на неї, — додав Гаррі, обійшов Рона й підняв книжку з підлоги.

Гаррі відразу побачив, що це щоденник, якому, судячи з року на обкладинці, було вже півстоліття. З цікавістю його розгорнув. На першій сторінці він зміг розібрати тільки ім'я — Т. Я. РЕДЛ, — виведене розмитим чорнилом.