Гаррі Поттер і таємна кімната

Ґільдерой Локарт, здавалося, вважав, ніби це він зупинив напади. Гаррі підслухав його вихваляння перед професоркою Макґонеґел, поки ґрифіндорці сходилися на урок трансфігурації.

— Мінерво, я не думаю, що виникнуть якісь нові проблеми, — авторитетно заявляв він, постукуючи пальцем по кінчику носа й підморгуючи. — Гадаю, цього разу Кімнату зачинено назавжди. Злочинець, мабуть, зрозумів, що рано чи пізно йому не втекти від мене. Вирішив, що краще вчасно зупинитися, поки я не знищив його остаточно. Зараз треба тільки піднести учням настрій. Забути все, що сталося минулого семестру! Не розкриватиму всіх карт, але, гадаю, я знаю, що робити.

Він знову постукав пальцем по носі і відійшов.

Локартова ідея підняти настрій втілилася чотирнадцятого лютого за сніданком. Вчорашнє тренування з квідичу затяглося допізна, тож Гаррі прибіг у Велику залу з невеличким запізненням. На якусь мить йому здалося, ніби він помилився дверима.

Усі стіни були прикрашені великими, блідо-рожевими квітами, а зі світло-синьої стелі сипалося конфеті у формі сердечок.

Гаррі підійшов до ґрифіндорського столу, де сидів роздратований Рон і усміхнена Герміона.

— Що тут діється? — запитав він, сідаючи за стіл і струшуючи конфеті зі свого бекона.

Рон мовчки показав на учительський стіл. Від страшенної огиди він не міг говорити.

Локарт у блідо-рожевій (під колір квітів) мантії махав рукою і вимагав тиші. Учителі обабіч нього сиділи з кам'яними обличчями. Гаррі бачив, як смикаються щелепи професорки Макґонеґел. Снейп мав такий вигляд, ніби щойно випив велику склянку косторосту.

— Вітаю вас із днем Валентина! — вигукнув Локарт. — Хочу подякувати тим сорока шести учням, які прислали мені вітальні картки! Отже, я набрався духу організувати для вас цю маленьку несподіванку, — але це ще не все!

Локарт плеснув у долоні, і до Зали увійшло з десяток похмурих карликів. І то не просто карликів. У кожного були золотисті крильця, а в руках — арфи.

— Вітайте моїх милих купідонів! — засяяв Локарт. — Сьогодні вони будуть ходити по школі і розноситимуть валентинчики! Але це ще не кінець нашого свята! Я певен, мої колеги допоможуть підтримати цей святковий настрій! Давайте попросимо професора Снейпа, щоб він показав нам, як варити любовне зілля! А професор Флитвік — цей старий хитрий пес — краще за будь-якого чаклуна може розповісти про способи причаровування!

Професор Флитвік затулив руками обличчя. Снейп усім виглядом показував, що він змусить випити отруту кожного, хто звернеться по любовне зілля.

— Герміоно, благаю, скажи — тебе ж не було серед тих сорока шести учнів! — допитувався Рон по дорозі на перший урок. Та Герміона раптом почала шукати в торбинці розклад уроків і нічого не відповіла.

Цілісінький день карлики розносили по школі валентинчики, дратуючи вчителів. Пополудні, коли ґрифіндорці піднімалися на урок заклинань, один із карликів, найпонуріший, почав наздоганяти Гаррі.

— Гей, Гаї Поттей! — вигукнув карлик, розпихаючи учнів.

Гаррі обсипало жаром. Не вистачало, щоб йому вручили валентинчика на очах у всіх першокласників, серед яких була й Джіні Візлі. Він кинувся тікати, але карлик метнувся крізь натовп, луплячи по ногах усіх перехожих, і миттю наздогнав Гаррі,