Сім стихій
- Автор: Щербаков Владимир Иванович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: Млолдь
- Переводчик: Анатолій Таран
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Сім стихій». Краткое содержание книги:
До складу роману увійшли також оповідання «Загадкова жінка» та повість «Берег Сонця», які раніше публікувалися окремо.
— Значить, це просто дуже добрий фотознімок — всі ці сузір’я й туманності? — запитала Ірина.
— Так. Точна копія неба. Але зорієнтуватися в ній непросто. Її треба вивчати так само старанно, як і саме небо.
— А де Близнята? — запитав я.
Світна стрілка вказала на сузір’я, Я пригадав п’ять яскравих плямок в атласі… на «Гондвані».
— Ось вони…
Ірина потерла долонею щоку, прикрила очі й опустила голову, мовби небесні вогні, якими так жваво цікавилася ще хвилину тому, нараз поблякли для неї. Я обійшов навколо телескопа й опинився ліворуч від неї. Мені здалося: вона вмить відвела свій погляд від купола. Так, я ладен був заприсягнутися, що, поки стояв за її спиною, вона вивчала, який вигляд мають Близнята ясної ночі.
Я крадькома спостерігав за нею. У півтемряві важко було роздивитися вираз її обличчя.
— Тут жарко, — раптом сказала вона й швидко рушила до виходу.
«Що це зі мною? — подумав я. — Тут справді мало повітря, паморочиться в голові». І пішов слідом. Ольмін за нами. Ми опинилися в іншій залі. Тут усе стало на свої місця, і невиразний здогад полишив мене. А розповідь про Близнят перервалася.
Ольмін покликав робота:
— Наведи лад, перевір кондиціонер. Доповіси.
— Готово, — вкотився кібер за хвилину. — Відхилення незначне. Полагоджено.
— Я покажу корабель, — сказав Ольмін. — Точніше, його траєкторію.
Ми повернулися під купол. Задля жарту Ольмін поміняв місцями сузір’я, примусив Ведмедицю блукати вподовж небесного екватора, а Малого Пса — ганятися за Китом, Дельфіном і Журавлем. Ірина усміхнулася, коли порівняла назви сузір’їв, що взяли участь у цьому експромті.
Невидимий помічник відновив розташування зірок, повернув увесь небесний звіринець на своє місце і повідомив координати корабля.
— Корабель… он та жовта рисочка. Зображення умовне, звичайно.
…Задовго до старту із Землі послали промінь. За дзеркало правило озеро, його поверхня на мить набрала форми параболоїда. Скута стихія електромагнітного урагану вирвалася на простір. Промінь пробив тунель, по ньому, мов човник, біг, ковзав космічний снаряд.
Минуло кілька місяців — і він досягнув таких меж, де від випромінювання, надісланого колись із Землі, залишилися тільки сліди. Промінь розсипався, розпався, втомившись від відстані, яку здолав, кванти розсіялись, і корабель почав гальмувати. Попереду на нього чекали планети.
Навряд чи хтось зміг би точніше виконати маневр, аніж звичайний робот, не схожий, до речі, ні на машину, ні на людину: його щупальці обплутували корабель, але були невидимі, його електричне серце й мозок віщували майбутнє.
З борту передано об’ємні фото, спектрограми. Перші планети на його шляху… Брили сліпучого льоду. Чорні скелі. Бездонні провалля.
— Шкода, — сказав я, коли купол згас, — схоже, що умови для життя там не дуже сприятливі.
— Найближча планета мертва, — кивнув Ольмін, — ми знали про це й раніше. Прикро, що досі не можна шукати супутники зірок із Землі! Якби у нас був атлас найближчих планет, ми могли б діяти майже напевне. Що не кажіть, а життя в цілому схоже на плісняву: і тепла й вологи потрібно в міру, та й сонечко щоб не світило надто яскраво, інакше всілякі неприємності з корпускулами… І пліснявою цією обростають крихітні кульки — просто порошинки порівняно із світилами. Їх не знайде жоден земний радіоприлад — хіба що наштовхнеться корабель. Ось чому ми боремося за швидкість. Швидшу за світло. Ще, ще швидшу…
— І це тільки один із близьких світів: п’ятнадцять планет і дев’ятнадцять супутників. Але дайте час — корабель відлетить ще далі, до нових незнаних світів! — додав я.
Неважко було простежити шлях земного посланця подумки. П’ятнадцять планет — п’ятнадцять станцій.
На другому витку спіралі корабель виконає ледь помітний маневр — від нього відділиться радіозонд. Перлинне тіло зонда пірне вниз, у сутінки планети. Корабель підніметься на двох променях, ніби на ходулях, і, здійнявшись, помчить до наступної планети.
Це був короткий і тому зручний маршрут. Тут легко відпрацювати всі системи нового корабля. Щоб невдовзі послати небачений екіпаж у справжній пошук — до планет Близнят, до подвійних зірок. Швидкість важить більше, ніж час.
Одного разу після того, як зайшло сонце, я помітив на обрії чорну цятку, що рухалась. Ель ішов з граничною швидкістю. Знизився він на околиці Сонцеграда, виріс просто на очах і пірнув майже вертикально вниз. «Хвацько, — подумав я, — хто ж це так веде машину?..» Просто збіглося: рано-вранці я бачив зліт. Той самий ель. Темно-вишневий. Піднявся свічкою, постояв і рвонув уздовж берега. Невдовзі повернув, знизився, щез.