Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]

— Заводу не вистачає пального, — кажу я. — Треба, щоб виростали нові діти. На корм Заводу.

Він ніяк не реагує на мою провокацію.

— Скажіть, а ці… контролери, ловці, енергополісмени… знають про вас? Хто ви такий, що робите, де живете? Що можете й чого не можете? Хтось узагалі знає про вас?

— Піксель не може бачити картинки, — бурмоче він під ніс. — Цим людям, на СІНТ, доступні лише фрагменти інформації. Комусь більший фрагмент, комусь менший. Усієї правди не знає ніхто.

— Що таке СІНТ? — запитую я, насупившись. Згадую манжету для підзарядки, як вона здавлює руку вище ліктя. Згадую, як проступає на шкірі візерунок, укладається в літери… які зникнуть за кілька годин. С.І.Н.Т…

— Станція Імпульсної Некомерційної Трансформації, — каже Хазяїн, маніпулюючи важелями на пульті. — Незграбна назва. Але так історично склалося.

— Некомерційної?

— За гроші продається тільки фальшива енергія. Справжню можна заробити. Пікселем. Робітником. Полісменом. Агентом для особливих доручень… Відпрацювати. Не купити. Будеш дивитися сьогодні шоу?

Я мовчу.

— У мене є щось для тебе.

Він відходить убік і відчиняє довгасту нішу в стіні. Першої миті мені здається, що у нього в руках трембіта. Я завмираю — і ледь стримую розчароване зітхання.

Це не трембіта. Це дивний шкірястий матеріал, зібганий у гармошку, як складене віяло. Хазяїн розгортає його; по темному полю розбігаються гострі зелені спалахи.

— Сенсори, — каже Хазяїн. — Як у мене на куртці. Сенсорний екран.

Екран дуже великий — навіть розкритий наполовину, він майже перегороджує рубку. Матеріал чимось нагадує живу тканину — прошиту жилками, судинами, ніби внутрішня поверхня повік. Я торкаюся його. Він здається тонким і вразливим, але насправді дуже тривкий.

— Чудова річ, — каже Хазяїн. — Можеш дивитися шоу в своїй кімнаті. Можеш настроїти, як дзеркало. А можеш просто поставити ширмою, від протягів.

— Спасибі, — відказую байдуже.