Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне

Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:

Новий роман Валерія Шевчука займає особливе місце в творчому доробку письменника – це монументальне художнє полотно з великою кількістю героїв, створене автором з 1972-го по 1991 рік, що є відбитком тієї епохи з її житейськими перипетіями та колізіями. В основі роману (а він в новелах-оповідках) – зображення життя окремої вулиці в провінційному місті, яке ще зберігало давню мораль і звичаї, але вони вже тратились і розкладалися під важкими ударами та налягами XX ст. Та попри ці втрати людина, як з’являється у творі, завжди залишає в собі часточку світла.
1 ... 72 73 74 75 76 77 78 79 80 ... 278
Перейти на страницу:

Куца Наталка йшла із собакою по вулиці, назустріч їй поїхало легкове авто, обіллявши окоренкувату постать жовтим промінням фар, а коли проїхало, то й почула куца Наталка хрип чи підвивання, супроводжене несамовитим бренькотом струн. Пес зупинився, загарчав, але відразу ж змовк, бо до нього також дійшла Олексійова музика Він звів морду і в такт тієї музики завив ув іскристе, засипане зорями небо.

– Цить, капоснику! – сказала собаці куца Наталка – Це той байстрюк таке витинає.

“Капосник” стих, облизався, адже присолодила йому господиня душу, кинувши в розкриту пащеку цукерку, її він ковтнув не розжовуючи, а куца Наталка потягла його до Гальчиного ґанку, де бовваніла непорушна постать і сумувала, як і той “байстрюк” із гітарою, – патлань із густою копицею волосся уже і в нєї на плечі сидів і пристукував, приплескував долоньками в такт тому хрипкому підвиванню-співу, що так химерно розлунювався по вулиці.

– Бач, – сказала куца Наталка, припинаючи собаку до скобля. – Так же вони красіво співають!..

– Як пес на утопленика, – сказала Галька і знову зіщулилась і засумувала.

– Чого це ти наче у воду опущена, Галь? – спитала куца Наталка, присідаючи на долішню приступку сходів.

– Ат! – сказала Галька, а пес звів морду догори й завив.

– Цить! – тупнула ногою куца Наталка. – Щось дуже його сьогодні розібрало!

– Душно! – озвалася Галька й зітхнула.

Вони прислухалися: з обійсть навколо валували й підвивали собаки. В унісон із ними лементували жаби, а соло вів усе той-таки невгавущий хрипкий співака, котрий часом заводив аж зовсім високо і рвав та й рвав простужені й зовсім натомлені струни.

– Зараз і оркестр почне грать, – сказала задумливо куца Наталка.

– Мусить, – озвалася Галька. – Я от сиджу, і таке мені в душі, наче відірвусь од ґанку й полечу...

– Це смутишся ти, – відповіла співчутливо куца Наталка…

А оддалік, у затишку, спав на дереві чорногуз, біля якого подрімувало троє ворон, і снилося йому два сни відразу: один добрий, а другий поганий. Добрий був про те, що він таки знайшов чорногузиху і поклали вони гніздо на всохлім стовбурі з обрізаною верхівкою, на яку господар витарабанив колесо. Йому снилися діти, яких не мав уже кілька років, і те, як учив він дітей літати та й харч собі здобувати. Поганий сон з’являв власне його весілля, але молодою виявились оті три ворони, з якими так несподівано сприятелювався, і діти від того шлюбу пішли чорні та короткодзьобі, тільки крила мали батькові й ноги. Тихо плакав крізь сон чорногуз на таку зміну в його роді, але ворони втішали його повсякчас.

– Зате ми не у ворожнечі живемо, – мовила перша, а друга їй підтакнула:

– Хто скаже, чого в наших дітей більше: воронячого, а чи чорногузячого?

– Діти наші вже не потребуватимуть для гнізда солом’яних стріх, – сказала третя ворона, – досить їм звичайної гілки!

І все-таки, незважаючи на ці мудрі резони, він плакав уві сні, той чудний чорногуз, бо хоч його сіре пір’я посіріло від бруду, все-таки тішився з нього.

“Хай би було навпаки, – думав він, а може, й говорив. – Хай би мої діти були зовсім без чорного”.

– Багато ти хочеш, – сказала на те перша ворона.

– Хочеш білих дітей, то чому не поєднався з чайкою? – мовила ворона друга. – 3 чайкою, яка ловить рибу ліпше за тебе!

– Але вона ненаситна, чайка, – повідомила третя ворона, – і не зміг би ти її прогодувати...

– Коли б я не зміг прогодувати жінки, – сказав чорногуз, – то не зміг би її біля себе втримати...

Звів довгого носа і дзьобнув велику синю зірку, що приспустилася до його дерева надто низько. Ковтнув її, як звик ковтати жаб, і хміль розлився йому по тілі.

– Гей, танцюйте, мої жони! – вигукнув він, притупнувши довгою червоною ногою. – Гей танцюйте й витанцюйте нам добру долю!

Ворони закивали головами і, розчепіривши крила, почали помалу прокручуватися, підіймаючи короткі лапки й притупуючи ними – з горлянок їхніх виривалося щось хрипке й безголосе, якісь вихлипи, а не спів, ніби мали вони завузькі горлянки. Чорногуз же зігнувся в три погибелі до струн гітари, яку затискав крильми, і смикав та й смикав ті струни дзьобом. Здригався, трусив головою і вряди-годи хрипко підспівував – дивилася на ту химерну гулянку темна, шовкова ніч, яка до всього ставиться милостиво, бо все може зрозуміти.

1 ... 72 73 74 75 76 77 78 79 80 ... 278
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)