Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
Легенько поцілував її у волосся, зітхнув і підвівся з канапи. Але Наталя одразу схопила його руку.
— Не йди, будь ласка. Просто посидь зі мною. Може, я засну. А так до ранку сидітиму й витріщатимуся по кутках…
Цього разу вона вперше звернулася до нього на «ти». Борис це помітив.
— Добре, — погодився він, усе-таки вивільняючи свою руку. — Зараз взагалі ляжемо спати. Я також виснажений.
Наталя вляглася на канапі, а він, кинувши на неї простирадло, сів поруч. Повертаючись на бік, вона знову знайшла і стисла його долоню. Борис нахилився і поцілував її щоку, вухо і волосся, потім притиснувся до шиї, одночасно вдихаючи її аромат, відчуваючи, як тонкі пальчики стискаються сильніше. Борис не зрозумів, від чого вмить пішла обертом голова — з відомих йому причин чи від близькості жінки, такої бажаної, що завжди була на відстані простягнутої руки і якої напочатку просто не помічав. І вже поруч із нею під простирадлом він заплющив очі й нарешті відчув у ній те, чого кілька хвилин тому не було.
Обоє ніби одночасно зрозуміли ідентичність власних бажань, і відтоді їхні рухи втратили невпевненість та нервозність, притаманну їм досі. Вони дивилися одне на одного впритул, божеволіючи від простих і невимушених неквапних дотиків, які зі стороннього погляду аж ніяк не мали б претендувати на якусь еротичність. Голова крутилася шалено, і Борисові здалося, що він поступово розчиняється в її близькому диханні. Якби навіть не було її ніжних обіймів, то й без цього запросто можна було б з’їхати з глузду, лише дихаючи оцим видихнутим нею повітрям. Вона дихала дедалі частіше, мовчки підкоряючись йому в усьому, і лише останньої миті попросила:
— Почекай ще трішки… будь ласка… прошу тебе…
Час зупинився. І важко було не збожеволіти у цьому всепоглинаючому бажанні будь-що виконати прохання жінки, для якої тепер ладен був зробити все на світі. І щастя, що їй нарешті вдалося видихнути оте банальне «хочу тебе», яке виходило аж ніяк не зі свідомого мозку, а лише з сухих розпалених губів. Цей божевільний імпульс і примусив його повністю відпустити всі важелі розсуду та самоконтролю, які давно вже і так вислизали з рук. І ніколи б він не повірив, що спроможний настільки несамовито торсати таке тендітне й гарне жіноче тіло. Хоча насправді не було в цьому нічого дивного, адже все це робив уже не свідомий та розсудливий чоловік, а його повністю розгальмований сексуальний автопілот, який здатна увімкнути далеко не кожна жінка.
Наталя лежала поруч із ним, дивлячись у стелю, притиснувшись своєю вологою щічкою до його плеча і легенько торкаючись обома руками його пальців. Борисові здалося, що її пальці тремтять. Ніжно стиснувши їх, він запитав:
— Ти як?
— Я… я взагалі не сподівалася, що так може бути…
Вона міцніше притислася до його руки і запитала:
— А тобі… сподобалося?
— Знаєш, я… — Несподівано він замовк і рвучко скочив на канапі. Наталя здригнулася і підвелася на лікті.
— Що сталося? — злякано запитала вона. — Що таке?
— Нічого… — похмуро відповів він, падаючи навзнак на канапу і розпачливо зводячи очі догори. — Я просто бовдур. Кажуть, не вмієш — не берись…
— Нічого не зрозуміла… — Її обличчя, яке схилилося над ним, дійсно висловлювало нерозуміння та занепокоєння. — У чому річ?
— Він розірвався… — пробурмотів Борис. — Розумієш? Не витримав лихої долі…
— О Боже… — полегшено зітхнула вона. — Я вже не знати що подумала. Хіба можна так лякати? Теж мені, трагедія, — і засміялася. — Ти ж сам казав, що він копійки коштує. А в тебе грошей кури не клюють… До того ж навіть я знаю, що вдруге він однаково непридатний.
— Ти що, знущаєшся? — Борис повернувся до неї, обурений недоречними жартами. — Ти що, не розумієш, що після такого бувають наслідки? Ти що, дитина?
— Ні, не дитина, давно вже. — Наталя несподівано спохмурніла. — Не переживай. Можна було взагалі не вдягати. Зараз для мене абсолютно безпечно.
Тиша, що настала, була гнітючою для обох.
— Я ж хвилююся за тебе… — спробував пояснити він.
— Ну, звичайно… За мене… Щоб я завтра не повісила на вас непотрібні клопоти…
— Завтра, — жорстко перебив Борис, — хлопці в камуфляжах, яких показували по ящику, можуть мене продірявити кілька разів, і вішати клопоти взагалі не буде на кого. Так що хвилююся я все-таки в першу чергу за тебе.
— Не кажи так! — попросила Наталя вже зовсім іншим тоном. — Не кажи так більше. Будь ласка! Вибач… Я дурне бовкнула…
Вона обняла його за шию, сховала обличчя під його щокою. Борис не відповів нічого, але рука її відчула, як він при цьому важко ковтнув.