Блакитне мереживо долі
- Автор: Тайлер Энн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-75-3
- Переводчик: Анастасия Климова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блакитне мереживо долі». Краткое содержание книги:
— А ти вважаєш, що йому справді потрібна допомога?
— Мені здається, на це питання має відповісти Дуґлас.
Аманда нічого не сказала у відповідь, лише стенула плечима і вийшла з кімнати. У вітальні вона зіткнулася з Денні, який саме спускався сходами.
— Іноді, — сказала вона йому, — я б хотіла, щоб Стім і Нора не були такими… люб’язними. Це так дратує.
— Та невже? — хмикнув Денні.
Ред сказав синам, що почув про такий звичай: після смерті дружини чоловік повинен спати на її стороні ліжка. Так вночі він не простягатиме руку до неї.
— Я спробував, — розповідав Ред.
— І як? — спитав Денні.
— Поки не допомагає. Здається, навіть уві сні я пам’ятаю про те, що її більше немає.
Денні передав Стімові шурупокрут. Вони знімали з вікон сітки, щоб поставити зимові рами, а Ред слідкував, хоч у цьому не було необхідності — хлопці самі знімали сітки безліч разів. Він сидів на сходах, одягнений у великий кардиган, який зв’язала йому Еббі.
— Минулої ночі вона мені приснилася, — продовжував Ред. — На плечах у неї була шаль, а волосся розпущене, як у молодості. Вона сказала: «Реде, я хочу пізнати кожен твій крок і танцювати усю ніч», — він замовк і дістав хустинку.
Денні та Стім, тримаючи сітку у руках, безпомічно переглянулися.
— А потім я прокинувся, — знову заговорив Ред, — і подумав, що мені, мабуть, не вистачає її уваги, до якої я звик. А потім прокинувся по-справжньому. З вами таке траплялося? Буває, що ви прокидаєтеся, а потім розумієте, що досі спите? Отож я прокинувся по-справжньому і подумав: о, чорт, я ще не скоро звикнуся з думкою, що її немає. Схоже, я не можу досі цього усвідомити, розумієте?
— Господи, — видихнув Стім, — мабуть, це важко.
— Може, тобі варто приймати снодійне? — запропонував Денні.
— І як це вирішить мої проблеми? — запитав Ред.
— Я просто пропоную.
— Ти думаєш, що всі проблеми у житті можна вирішити прийомом пігулок?
— Давай поставимо сітки біля того дерева, — сказав Стім Денні.
Денні мовчки кивнув, стиснувши губи, розвернувся і пішов із сіткою до дерева.
Того вечора до них у гості прийшла Рі Баскомб. Вона принесла яблучний пиріг і залишилася на чай.
— Пиріг із ромом, тому я почекала, поки заснуть діти, — сказала Рі.
Насправді хлопці ще не спали, хоча була вже майже дев’ята година вечора. У них не було графіку, на чому завжди акцентувала Еббі і здивовано розповідала донькам: «Вони лягають, коли схочуть!». Оскільки діти збирали залізницю у вітальні, дорослі, Рі, Стім і Нора, Ред та Денні, пішли до їдальні. Рі дістала китайський чайний сервіз, яким Еббі користувалася щодня, і відрізала всім по шматочку пирога. Рі знала цей будинок, як власний. «Тобі і пальцем поворухнути не доведеться», — запевнила вона Нору, хоча та вже заварила каву, дістала вершки, цукор, серветки і набір срібних ложечок.
Тож Рі сіла за стіл.
— Ну, почнемо, — сказала вона, опустивши виделку у пиріг. — Кажуть, солодке допомагає у сумні часи. Я думаю, що це правда.
— Дуже мило з твого боку, Рі, — сказав Ред.
— Мені самій потрібне солодке. Не знаю, чи ви чули, сьогодні помер мій Джитті.
— Співчуваємо, — сказала Нора.
Джитті був смугастим котом Рі, йому мало виповнитись двадцять років. Усі сусіди знали його.
— О Господи, — раптом вигукнув Ред, випустивши виделку, — як це сталося?
— Я вийшла на вулицю, а він лежить на килимку під дверима. Сподіваюся, він не чекав усю ніч, бідолашний.
— О Боже! Це просто жахливо! Але я впевнений, вони встановлять причини смерті! — вражено сказав Ред, і всі здивовано подивилися на нього. — Такі речі просто так не трапляються.
— Трапляються, Реде, коли приходить старість.
— Старість? Та він навіть у дитсадок ще не ходив!
— Що? — перепитала Рі.
Усі знову здивовано подивилися на батька.
— Я пам’ятаю, як він народився! Це було 2-3 роки тому!
— Про кого ти кажеш? — здивовано запитала Рі.
— Ну, про твого онука Пітті. Хіба ти не сказала, що він помер?
— Я сказала Джитті! — голосно промовила Рі. — Мій кіт Джитті, Господи Боже.
— Ох, — сказав Ред, — вибачте. Недочув.
— Я вже подумала: звідки така любов до котів?
— Ха! А я думаю, як ти можеш так спокійно казати про смерть онука, — Ред зніяковіло хмикнув і знову взяв виделку, а потім глянув на Нору.
Вона притиснула серветку до рота, видаючи якийсь незрозумілий звук, а плечі чомусь тряслися. Здавалося, вона чимось вдавилася — на очах виступили сльози, але звісно, вона сміялася.